Закордонні походи російської армії 1813-14
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Закордонні походи російської армії 1813-14

Закордонні походи російської армії 1813—14, бойові дії російської армії з вигнання військ Наполеона з країн Західної Європи. Після розгрому наполеонівської армії в Вітчизняній війні 1812 російський уряд вирішив перенести військові операції до Західної Європи, щоб добитися остаточної перемоги над Наполеоном. Не дивлячись на поразку в Росії, Наполеон розташовував ще значними силами. Російське командування почало військові дії вже в грудні 1812, і до лютого 1813 російські війська під командуванням фельдмаршала М. І. Кутузова (понад 100 тис. чіл.) очистили від залишків наполеонівської армії (80 тис. чіл.) територію Польщі ка Вісли. Потім головні сили рушили на Каліш, а корпуси П. Х. Вітгенштейна і Ф. В. Сакена — на Берлін і до австрійського кордону. 18(30) грудня командир прусського корпусу генерал Л. Йорк підписав Тауроггенськую конвенцію 1812, згідно якої прусські війська припиняли військові дії і відходили до Східної Пруссії. 16(28) лютого з Пруссією був поміщений Калішський союзний договір 1813, що поклав початок 6-ої антифранцузької коаліції, яка була союзом реакційних монархій, але її підтримували народи Європи що боролися за звільнення від наполеонівського іга.

загрузка...

  В кінці березня російсько-прусські війська відновили настання. У тилу французів в Германії розвернувся партизанський рух, німецьке населення зустрічало російські війська як своїх визволителів. 20 лютого (4 березня) російським загоном був звільнений Берлін. До середини квітня Наполеону удалося зосередити 200 тис. чіл. проти 92 тис. російсько-прусських військ, якими після смерті Кутузова [16(28) квітня] командував Вітгенштейн, а з 17(29) травня — генерал М. Би. Барклай-де-Толлі. Наполеон наніс поразки союзникам 20 квітня (2 травня) при Лютцене і 8—9 (20—21) травня при Бауцене, після чого 23 травня (4 червня) було поміщено перемир'я, що тривало до 29 липня (10 серпня). Австрія виступила посередником в переговорах з Наполеоном, які закінчилися невдачею, після чого Австрія розірвала відносини з Францією. Проти Франції виступила Швеція, пов'язана з Росією союзним договором 1812. Великобританія підписала з Росією і Пруссією конвенції про надання ним субсидій. 28 серпня (9 вересня) були поміщені Тепліцкие союзні договори 1813 між Росією, Австрією і Пруссією, до яких незабаром приєдналася Великобританія.

  До осені 1813 союзні війська налічували 492 тис. чіл. (в т.ч. росіян — 173 тис.), об'єднаних в 3 армії: Богемську (близько 237 тис.) австрійського фельдмаршала До. Шварценберга, Силезськую (близько 100 тис.) прусського фельдмаршала Г. Блюхера і Північну (понад 150 тис.) шведського наслідного принца Ж. Бернадота. Окремий корпус (близько 30 тис.) був висунутий до Гамбурга. Наполеон розташовував 440-тис. армією, основна маса якої знаходилася в Саксонії. У серпні союзники почали концентричне настання. Наполеон кинув свої головні сили проти Богемської армії і завдав їй 14—15 (26—27) серпня поразки в Дрезденськом битві 1813 . Французькі війська намагалися переслідувати, але російський ар'єргард 17—18 (29—30) серпня в битві під Кульмом відкинув їх. Силезськая армія завдала поразки військам Же. Макдональда, а Північна армія — військам Ш. Удіно. Союзники перейшли в загальне настання і 4—7(16—19) жовтня в Лейпцігській битві 1813 розгромили армію Наполеона.

  Її залишки відступили за р. Рейн. Корпус Л. Даву був оточений в Гамбурзі. Успіхи союзників змусили Данію відмовитися від союзу з Наполеоном, 2(14) січня підписати Кильськие мирні договори 1814 з Швецією і Великобританією і зобов'язатися вступити у війну проти Франції. Союзні війська почали вигнання наполеонівських військ з Нідерландів. Найважливішим підсумком кампанії 1813 було звільнення Німеччини від наполеонівського іга. Але воно, як відзначало Ст І. Ленін, сталося «... не без допомоги розбійницьких держав, що вели з Наполеоном зовсім не визвольну, а імперіалістичну війну...» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 35, с. 382).

  На початок кампанії 1814 союзні війська налічували 900 тис. чіл., з яких 453 тис. (в т.ч. 153 тис. росіян) розташовувалися уздовж правого берега Рейну; останні сили знаходилися в Іспанії, Італії і в резерві. Наполеон міг протиставити їм лише 300 тис. чіл., з яких 160 тис. розвернулися уздовж лівого берега Рейну. У грудні 1813 — січні 1814 союзні війська форсували Рейн і почали настання углиб Франції. Союзне командування діяло вельми нерішуче, і Наполеону удалося навіть добитися ряду приватних успіхів. Між союзними державами виявилися серйозні протиріччя. В цілях зміцнення коаліції 26 лютого (10 березня) був підписаний Шомонський трактат 1814, в якому союзники зобов'язалися не укладати з Францією ні миру, ні перемир'я без загальної згоди. Секретні статті визначали післявоєнний пристрій Європи. На Шатійонськом конгресі 1814 союзники спробували ще раз вирішити конфлікт з Наполеоном мирним дорогою, але він відхилював їх умови повернення Франції до кордонів 1792. У березні союзні війська розбили наполеонівську армію у ряді битв і повели настання на Париж, який після наполегливого опору капітулював 18(30) березня. 25 березня (6 квітня) Наполеон підписав у Фонтенбло зречення від престолу і був засланий на о. Ельба. На престол був зведений Людовик XVIII, брат страченого короля Людовика XVI. 18(30) травня між союзниками і Францією був підписаний Паризький світ 1814.

  В ході кампаній 1813—14 російська армія надала величезну допомогу народам Західної Європи в їх звільненні від наполеонівського панування. Вона була основним ядром, довкола якого групувалися війська інших учасників коаліції. Проте реакційні цілі, які переслідували правлячі круги союзних держав, додали війні з Наполеоном суперечливий характер. К. Маркс вказував: «Всім війнам за незалежність, які велися проти Франції, властиве поєднання духу відродження з духом реакційності...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 10, с. 436).

  Літ.: Похід російської армії в 1813 р. і звільнення Німеччини. Сб. документів, М., 1964; Андріанов П., Від Німану ка Рейну. Війна 1813 р. Боротьба за звільнення Європи від іга Наполеона, Од., 1913; його ж. Війна 1814 р. Від Рейну ка Парижа. 1814—1914 [Од., 1914]; Богданович М., Історія війни 1813 р. за незалежність Німеччини..., т, 1—2, СП(Збори постанов) Би 1863; його ж, Історія війни 1814 р. у Франції і позбавлення влади Наполеона I..., т. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1865; Визвольна війна 1813 р. проти наполеонівського панування, М., 1965.

  І. І. Ростунов.

Закордонні походи російської армії 1813—14 рр.