Законодавчий процес, порядок діяльності найвищого органу державної влади по створенню законів, зазвичай закріплений в конституції. Для З. п. в соціалістичних країнах характерні: чітка юридична регламентація; активна участь громадських організацій трудящих; наукова обгрунтованість законопроектів, що забезпечує віддзеркалення ними об'єктивних потреб суспільного розвитку; створення у результаті законів, що виражають корінні інтереси і справжню волю народних мас. У СРСР З. п. складається з 4 стадій: 1) внесення законопроекту до Верховної Ради органом, правом , що володіє, законодавчої ініціативи ; цьому передує ретельна попередня розробка законопроекту в державному апараті, наукових установах; найважливіші проекти піддаються всенародному обговоренню; 2) обговорення законопроекту у Верховній Раді СРСР або Верховній Раді союзної (автономною) республіки після доповіді представника органу, що вніс проект. У обговоренні беруть участь зазвичай представники постійних комісій Верховної Ради, його депутати, інколи фахівці, представники громадськості; 3) ухвалення закону шляхом голосування. Закон вважається прийнятим, якщо за нього голосувало більш 1 / 2 всіх депутатів; конституційний закон ухвалюється кваліфікованою більшістю (не менше 2 / 3 ); 4) публікація ухваленого закону за підписами голови і секретаря Президії Верховної Ради в офіційних органах — «Вістях Рад депутатів трудящих» і «Відомостях Верховної Ради СРСР»; з публікацією закону пов'язано його доведення до загального зведення і його набирання чинності (див. Дія закону ). В зарубіжних соціалістичних країнах З. п. будується на аналогічних принципах.
В буржуазних державах З. п. характеризується зосередженням права внесення законопроектів в руках глав держави і уряду; під їх контролем знаходиться по суті і вся законодавча діяльність парламенту. Величезну роль в З. п. грають різного роду парламентські комітети і комісії (див. Комісії парламентські ), розглядаючі законопроекти по суті і що частенько передрішають їх подальшу долю. Після ухвалення закону парламентом слідує стадія його санкціонування главою держави, а в деяких країнах (наприклад, у Франції) і стадія промульгациі (тобто вирішення глави держави про публікацію закону). Лише після цього слідує публікація ухваленого закону.
