Загальна трудова повинність, сукупність заходів Радянського уряду, проведених в 1918—20, по обов'язковому залученню до праці всіх працездатних громадян РРФСР. Ст т.п. була необхідна для зламу саботажу буржуазних елементів і забезпечення робочою силою розореного війною народного господарства. Про введення Ст т.п. оголошувала Декларація прав народу трудящого і експлуатованого (січень 1918). Практично стала здійснюватися з осені 1918. Для буржуазних елементів декретом СНК(Рада Народних Комісарів) 5 жовтня 1918 встановлювалася обов'язковість праці. Кодекс законів про працю (10 грудня 1918) встановлював трудову повинність для всіх громадян РРФСР. Декретами, прийнятими СНК(Рада Народних Комісарів) 12 квітня 1919 і 27 квітня 1920, заборонялися самовільний перехід на нову роботу і прогули. Згідно з декретом СНК(Рада Народних Комісарів) від 29 січня 1920 «Про порядок загальної трудової повинності», все працездатне населення, незалежно від постійної роботи, притягувалося до виконання різних трудових завдань. Цим декретом при Раді оборони був створений Головний комітет із загальної трудової повинності (Главкомтруд) на чолі з Ф. Е. Дзержінським. По всій країні створювалися місцеві комітети з проведення трудової повинності (Комтруди). З введенням нової економічної політики необхідність в Ст т.п. відпала (див. Трудова повинність ).
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 35, с. 156—58, 358—59; т. 36, с. 74—75, 182—83, 353; т. 39, с. 307; т. 51, с. 73—74; Директиви КПРС і Радянського уряду по господарських питанням. Сб. документів, т. 1, М., 1957.
