Жіноча праця
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Жіноча праця

Жіноча праця, участь жінок в процесі суспільного виробництва, характер якого визначається соціально-економічних буд суспільства. У експлуататорському класовому суспільстві панування приватної власності на засоби виробництва створює соціальні умови нерівності жінки, у тому числі в трудових стосунках. Звільнення жінки, її повне рівноправ'я з чоловіком можливо лише зі встановленням суспільної власності на засоби виробництва і знищенням експлуатації людини людиною.

загрузка...

  На перших стадіях розвитку класового суспільства, з виникненням приватної власності, Же. т. прийняв «домашній» характер, втративши те суспільне значення, яке він мав при первіснообщинному устрої, позбавивши тим самим жінку її першенствуючого положення в сім'ї. Життя жінки було замкнуте рамками домівки, вона стала рабою свого мужа, економічно цілком залежною від нього. У процесі подальшого розвитку продуктивних сил суспільства, зростання міст і розширення обміну поступово мінявся характер Же. т.: жінка стала брати участь у виробництві матеріальних благ, проте її праця залишалася в основному впродовж багатьох сотень років приватною, відособленою, «домашньою». У епоху капіталізму жінка активно включається в суспільне виробництво і працю її набуває велике соціальне значення. Масове вживання Ж. т. — явище, властиве капіталістичній формації, епосі машинного виробництва, оскільки саме з винаходом машин створилася можливість його широкого використання. Ж. т. став необхідний і вигідний капіталістові для задоволення потреби в робочій силі, а також для витягання додаткових прибутків в результаті дискримінації жінок в оплаті праці, тим паче, що вона привела до зниження зарплати чоловіків.

  В епоху імперіалізму посилився процес широкого поширення Же. т., зростає зайнятість жінки в суспільному виробництві. Широке залучення жінок до суспільного виробництва сталося в 20 в.: на початку 20 ст питома вага жінок, зайнятих у виробництві, складав 20% самодіяльного населення, в середині 60-х рр. він досяг в багатьох капіталістичних країнах 30—35%.

  Особливо швидке зростання вживання Ж. т. спостерігається після 1-ої світової війни 1914—18. На цей процес роблять вплив економічні політичні, соціальні і демографічні чинники. Проте зростання Ж. т. в умовах капіталізму обумовлений перш за все економічною необхідністю в заробітку для самої жінки і її сім'ї. Науково-технічна революція в експлуататорському суспільстві ще різкіше загострює протиріччя процесу залучення жіночої робочої сили у виробництво. Залежно від економічної кон'юнктури відбувається то залучення, то витіснення Ж. т. при загальній тенденції збільшення чисельності працюючих жінок (жінки складають 1 / 3 світової робочої сили і приблизно половину, а в багатьох країнах і більш, потенційних ресурсів праці).

  Міра використання Ж. т. неоднакова в різних країнах. За даними Міжнародного бюро праці, доля жінок в економічно активному населенні склала в 1970 в Європі 29,1%, в Північній Америці 26,6%, в Азії 23,4%, в Африці 23,8%, в Латинській Америці 12,2%.

  У ряді капіталістичних країн науково-технічна революція привела до зменшення долі жінок в загальній чисельності найманої робочої сили: у Франції за період з 1958 по 1967 — з 33,5 до 31,9%, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) з 1957 по 1966 — з 36,8 до 35,9%, в Японії за цей же період з 41,1 до 39,8%.

  Же. т. в країнах, що розвиваються, все ще знаходиться під впливом пережитків колоніального періоду. У більшості африканських країн жінкам важко знайти роботу; число жінок-робітниць не перевищує 5—7% загальній чисельності осіб найманої праці, 2 / 3 самодіяльного жіночого населення зайнято в дрібній роздрібній торгівлі. Проте із зростанням темпів промислового розвитку розширюється вживання Ж. т. У Єгипті, Алжірі, Гвінейській Республіці і деяких ін. країнах питома вага жінок у складі робочої сили за короткий період часу збільшилася у декілька разів. За даними ООН(Організація Об'єднаних Націй), в 1975—80 темпів зростання робочої сили в країнах, що розвиваються, будуть удвічі вище для чоловіків і в три рази вище для жінок, чим в розвинених країнах.

  Із збільшенням використання Ж. т. змінилися його структура і рівень кваліфікації жінок. За даними Міжнародній організації праці (МАРНОТРАТНИК), для 2-ої половини 20 ст характерні зменшення зайнятості жінок в сільському господарстві і збільшення її в промисловості, в торгівлі і обслуговуванні. Розширилося вживання Ж. т. в нових галузях виробництва (електроніці, електротехніці, машинобудуванні, металургії, хімічній, радіотелевізійній промисловості). Спостерігається переміщення жіночої робочої сили з текстильної в металообробні і машинобудівні галузі промисловості. Проте, як правило, основна частина працюючих жінок виконує роботи низької кваліфікації. Наприклад, в США майже 90% працюючих жінок зайнято на роботах, що не вимагають високого рівня освіти і тривалої професійної підготовки.

  В країнах, що розвиваються, Же. т. застосовується головним чином в кустарній справі, ремеслах. У оброблювальній промисловості низки країн Африки жінки складають 15—25%, а у сфері обслуговування — від 40 до 70% загального числа найманих робітників. У Латинській Америці по числу зайнятих жінок перше місце займають сфера торгівлі і послуг, потім оброблювальна промисловість (текстильна, швацька, харчова, тютюнова і взуттєва). Задоволено багато жінок — вчителів початкових і середніх шкіл, медичних сестер. Виросла чисельність жінок, зайнятих на державній службі, в банківській справі, різних соціальних і культурних установах. У країнах Латинської Америки, де до 50% всього самодіяльного населення зайнято в сільському господарстві, число найманих робітниць в сільському господарстві невелико, оскільки трудовий контракт полягає зазвичай з чоловіком, а на плантаціях працює вся сім'я.

  Хоча у всіх капіталістичних країнах законодавчо закріплений принцип рівноправ'я жінок і чоловіків в трудових стосунках, на практиці закони про рівність жінок і чоловіків при наймі на роботу, в питаннях оплати праці, освіти і соціального забезпечення грубо порушуються. У цих країнах в тій або іншій формі практикується нерівна оплата рівної праці чоловіків і жінок. Не дивлячись на прийняття конвенції МАРНОТРАТНИК № 100 «Про рівну винагороду праці чоловіків і жінок рівної цінності» (1951) і видане в багатьох країнах під впливом боротьби робочого класу відповідне законодавство, різниця в оплаті чоловічої і жіночої праці не лише не зменшується, але і зростає. У США в 60-х рр. лише 5% всіх працюючих жінок отримували заробітну плату «середнього американця». У 1965 заробітна плата жінок складала 64% середньої заробітної плати чоловіків, а в 1970 — лише 58%. Ще більший розрив (на 20%) в оплаті рівної чоловічої і жіночої праці існує для робітниць-негритянок. Акт про рівну оплату 1963 охоплюють ті, що лише 61% працюють по найму. Ж. т. на капіталістичному підприємстві використовується зазвичай без дотримання норм охорони праці. Встановлені конвенцією МАРНОТРАТНИК № 103 «О охороні материнства» (1952) норми практично не реалізовані в капіталістичних країнах, хоча в багатьох з них видані відповідні закони.

  Комуністичні і робочі партії, прогресивні профспілки і жіночі організації капіталістичних країн включають в свої програми вимоги про встановлення нормальних умов Же. т., його охороні, ліквідації всіх форм дискримінації жінок трудящих.

  К. Маркс і Ф. Енгельс завжди підкреслювали прогресивність участі жінок в суспільному виробництві, оскільки це виводить жінку з обмеженого круга родинних інтересів, робить її економічно незалежною в сім'ї, залучає її до суспільно-політичного життя, будить в ній класову самосвідомість. Вони рішуче виступали проти різних теорій (в т.ч. і церковних), що стверджували, що долею жінок є лише турбота про дітей і домівку. В той же час вони викривали експлуатацію Ж. т. в умовах капіталізму. В. І. Ленін рахував працю жінки в домашньому господарстві «... найпродуктивнішим, самим диким і найтяжчою працею, який здійснює жінка. Це праця надзвичайно дрібна, така, що не містить в собі нічого, що скільки-небудь сприяло б розвитку жінки» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 39, с.202).

  Е. Н. Коршунова.

 

  Жіноча праця в СРСР. Велика Жовтнева соціалістична революція, знищивши приватну власність на засоби виробництва, звільнила жінку трудящого від всіх форм дискримінації. Радянська держава радикально вирішила жіноче питання, у тому числі проблему праці жінок в суспільному виробництві. Проблема Ж. т. стала одній з найважливіших частин соціалістичної організації праці і його правового регулювання. Ж. т. значно виріс як кількісно, так і якісно, причому залучення жінок у виробництво супроводилося зростанням їх кваліфікації і широкою організацією системи охорони материнства і дитинства. Доля осіб, що мають освіту, серед працюючих чоловіків і жінок практично однакова. Так, згідно даним перепису населення СРСР 1970, на 1000 зайнятих відповідної підлоги доводиться з вищою і середньою (повним і неповним) освітою 654 чоловіки і 651 жінка. У питаннях пенсійного забезпечення жінкам надані певні пільги: вони мають право на пенсію через старість з 55 років, а не з 60, як чоловіки, і при стажі роботи не менше 20 років (25 років для чоловіків). Для жінок, що працюють в деяких галузях промисловості, а також для багатодітних матерів встановлені додаткові пільги. Чисельність жінок — робітниці і службовців зросла з 2,8 млн. в 1928 до 45,8 млн. в 1970. Жінки складають більше половини всіх працівників народного господарства СРСР (51% робітників і службовців і 54% колгоспників), 58% всіх фахівців і 47% всіх науковців, 48% всіх працівників промисловості (у машинобудуванні і металообробці — 40%), 29% працівників будівництва, 61% працівників апарату управління, 72% працівників освіти і культури. Корінним чином змінилася і розширилася сфера додатка Ж. т., чому в значній мірі сприяє науково-технічний прогрес в соціалістичному виробництві. Жінки стали працювати в машинобудуванні, електротехнічною, хімічною промисловості, приладобудуванні, в новітніх галузях промисловості. Значно зросло число жінок серед фахівців інтелектуальної праці. Такий же процес зростання якості Ж. т. спостерігається і в ін. соціалістичних країнах (наприклад, в Болгарії жінки складають 42,5% всіх фахівців).

  Активно сприяючи залученню жінок до виробництва і зростанню кваліфікації їх праці, соціалістична держава безперервно піклується про поліпшення умов праці і побуту жінок. Програма КПРС 1961 передбачає надання жінкам відносно легшої, але досить оплачуваної роботи, ліквідацію пережитків, пов'язаних з нерівноправним положенням жінки в побуті. У соціалістичних країнах також здійснюється цілий комплекс державних заходів, що підвищують рівень охорони Ж. т.

  Радянське трудове і колгоспне законодавство при регулюванні праці жінок враховують фізіологічні особливості організму жінки, необхідність охорони материнства і дитинства. Передбачаються спеціальні (понад загальних) гарантії охорони Ж. т. шляхом встановлення різних трудових пільг. Наприклад, забороняється використовувати працю жінок на важких роботах і на роботах з шкідливими умовами праці (за спеціальним списком), на більшості підземних робіт, обмежується норма перенесення і пересування жінками тягарів, передбачаються пільгові умови праці для трактористів, жінок — механізаторів сільського господарства, шоферів вантажних машин. Додаткові гарантії по охороні праці встановлені для вагітних жінок і матерів, що мають грудних дітей: їх заборонено залучати до наднормової і нічної роботи, надаються оплачувані перерви для годування грудних дітей, сплачені відпустки по вагітності і пологам і так далі

  Принцип рівноправ'я жінок і чоловіків законодавчо закріплений в Конституції СРСР 1936 стаття 118 якою визначає право на працю як право на здобуття гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до його кількості і якості. До економічних гарантій права жінок на працю відноситься: наявність широкої мережі дитячих установ (ясел, дитсадків, шкільних груп продовженого дня), що дають можливість жінці поєднувати працю в суспільному виробництві з вихованням дітей. Для подальшого розширення участі жінки у виробництві в СРСР вирішується проблема перетворення побутового обслуговування на крупну механізовану галузь народного господарства, максимального розвитку сфери суспільного обслуговування і так далі

  Ст І. Ленін, кажучи про головне завдання жіночого робочого руху, вказував, що «втягнути жінку в суспільно-продуктивну працю, вирвати її з „домашнього рабства“, звільнити її від підпорядкування — що отупляє і принижує — вічної і виняткової обстановки кухні, дитячої, — ось головна завдання. Це — боротьба тривала, вимагаюча корінної переробки і суспільної техніки і вдач. Але ця боротьба кінчиться повною перемогою комунізму.» (там же, т. 40, с. 193).

  Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1, М., 1967; Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 21, с. 162; Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 39, с. 202; т. 40, с. 193; Країна Рад за 50 років. Сб. статистичних матеріалів, М., 1967.

  Ст І. Толкунова.