Етнографічні карти, карти, що показують географічне розміщення і просторові взаємини явищ і об'єктів, що вивчаються етнографією . Основні види Е. к.: етнічні і історіко-етнічні карти, що характеризують розселення народів в сьогоденні і минулому; історіко-етнографічні карти, що відображають на певний період різні сторони життя народів, характерні межі їх традиційної матеріальної і духовної культури. Широко відомі Е. до. П. І. Кеппена, А. Ф. Ріттіха, складені в Росії в 2-ій половині 19 ст, карти Л.С. Берга, І. І. Зарубіна і ін., опубліковані після Жовтневої революції 1917. Створена в 1917 при Академії наук Комісія з вивчення племінного складу Росії і суміжних країн (КИПС) склала Е. до. багатьох областей країни. Вони надали істотну допомогу в ході національного будівництва в СРСР, зокрема національного розмежування. Після Великої Вітчизняної війни 1941—45 в інституті етнографії АН(Академія наук) СРСР почалися широкі роботи по складанню Е. до. У 1951 була опублікована перша учбова карта народів СРСР, потім послідовно (починаючи з 1956) — карти народів Індостану; Китаю, МНР(Монгольська Народна Республіка) і Кореї; Африки, а також узагальнювальна карта світу. З історіко-етнографічніх атласів найбільші — атлас Сибіру (1961) і атлас «Росіяни» (1967—70).
