Емфаза
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Емфаза

Емфаза (від греч.(грецький) émphasis — виразність), виділення, підкреслення в мові окремих елементів і смислових відтінків вислову. Досягається різними засобами, але переважно акцентно-інтонаційними — підвищенням або пониженням інтонації, емфатічеським наголосом і подовженням. Наприклад, у фразі: «Я думаю, що він прийде» упевненість що говорить підкреслюється пониженням тону на слові «думаю», а невпевненість — підвищенням. Е. часто супроводжує логічний наголос, виражаючись в підвищенні тону і подовженні ударного голосного («Хто читав цю книгу...?»). Е. може виражатися також лексико-синтаксичними засобами: 1) використанням особливих підсилювальних службових слів («Я же вам говорив», англ.(англійський) I did saw him — я дійсно бачив його); інколи в таких випадках говорять про емфатічеськом нахил; 2) порядком слів, відмінним від нейтрального (див. Інверсія ) , ср. «я читав цю книгу» — «книгу цю я читав»; 3) особою емфатічеськой конструкцією, ядром якої є слово, що виділяється (французький C''est Jean qui Га fait — «Жан, ось хто це зробив»); у арамійській мові є особлива конструкція іменника з постпозитивним артиклем (при звичайному порядку «артикль + іменник»), яка називається емфатічеським станом; 4) повторами (ходив-ходив, цілісінький день) і анафорою. Функцію піднесено стилістичною Е. виконує і т.з. емфатічеськоє множина необчислюваних іменників («Під ним Казбек, як грань алмазу, Снігами вічними сяяв» — М. Ю. Лермонтов).

загрузка...

  Літ.: Баллі Ш., Французька стилістика М., 1961; Блумфілд Л., Мова, М., 1968.

  Ст А. Винограду.