Інтонація (від латів.(латинський) intono — голосно виголошую), сукупність звукових засобів мови, які, накладаючись на ряд вимовних і чутних складів і слів: а) фонетически організовують мову, розчленовувавши її згідно сенсу на фрази і знаменні відрізки — синтагми ; би) встановлюють між частинами фрази смислові стосунки; у) повідомляють фразу, а інколи і знаменним відрізкам оповідне, питальне, наказове і ін. значення; г) виражають різні емоції. Фонетичні засоби І. (інтонаційні засоби): розподіл сили динамічного (інакше — експіраторного) наголосу між словами (акцентних буд), мелодика мови, паузи, темп мови і окремих її відрізань, рітміко-мелодійні засоби, гучність мови і окремих її відрізань, емоційні відтінки голосового тембру.
Будучи важливим мовним засобом, фразова І. співвідносна з іншими мовними засобами: граматичними формами (наприклад, наказовим способом дієслова), питальні і окличними словами і частками, союзами, порядком слів. І. присутній в мові завжди: зовні І. усна мова неможлива. Незрідка І. служить у фразі єдиним засобом вираження певних елементів значення.
В різних мовах інтонаційні засоби застосовуються неоднаковим про разом. У російському і в німецьких мовах основним засобом вираження логічного відношення предикативності служать розподіл сили наголосу і мелодика мови, тоді як у французькій мові ця функція незрідка виконується іншими граматичними засобами (так званий описовий зворот). У теж час різні мови виявляють в області І. істотна схожість. Так, майже у всіх мовах оповідне значення виражається мелодійним пониженням кінця фрази, а питальне значення — помітним мелодійним підвищенням одного із складів; перед паузою усередині фрази зазвичай (окрім певних випадків) спостерігається підвищення голосу. Зовні власне мовної системи найбільша інтонаційна схожість між самими різними мовами виявляється відносно варіації емоційних тембрів голосу. Виражаючи якнайтонші відтінки відчуттів і особливості психічного складу що говорить, І. є одним з основних засобів створення художнього образу на сцені, в кіно і в мистецтві художнього читання.
На листі І. певною мірою виражається за допомогою розділових і іншими графічними засобами знаків (наприклад, розчленовування письмового тексту на абзаци, підкреслення слів, варіація шрифтів). Проте повної відповідності між І. і пунктуацією немає: круг значень і смислових стосунків, що виражаються І., значно ширше, ніж той, який доступний пунктуаційному вираженню, особливо в області емоційної. Усна мова за своєю природою завдяки І. значно конкретніша, ніж письмова мова.
Літ.: Берштейн С. І., Матеріали для бібліографії по питаннях фразової інтонації, в кн.: Експериментальна фонетика і психологія у вченні іноземній мові, М., 1940; Златоустова Л. Ст Фонетична структура слова в потоці мови, Каз., 1962; Бризгунова Е. А., Практична фонетика і інтонація російської мови, М., 1963; Lieberman Ph., Intonation, perception and language, Camb. (Mass.), 1967; Pike K. L., The intonation of American English, Ann Arbor, 1947; Lehiste J., Suprasegmentals, Camb. (Mass.) — L., 1970.
