Емпедокл (Empedokles) з Акраганта (Агрігента) (близько 490 — близько 430 до н.е.(наша ера)), старогрецький філософ, лікарка, політичний діяч, глава партії демократів. Випробував вплив піфагорійців (див. Піфагореїзм ) і Парменіда . В поемі «Про природу» Е. розвинув вчення про чотири вічні і незмінні елементи — вогонь, повітря воді і землі, з поєднання яких в різних пропорціях утворюються всі речі. З'єднання і розділення елементів обумовлене існуванням двох сил — Любові і Ворожнечі, поперемінне переважання яких визначає циклічність світового процесу. В період панування Любові елементи зляться разом, утворюючи величезну однорідну кулю — Сферос, що перебуває у спокої; переважання Ворожнечі приводить до відособлення елементів. Світ, в якому ми живемо, відноситься, по Е., до однієї з проміжних стадій. Опис походження живих істот в період зростаючої могутності Любові містить моменти, що передбачають ідею природного відбору. Значна увага Е. приділяв проблемам анатомії і фізіології. Цікавий запропонований ним механізм дихання, а також теорія «пір і виділень», що служила для пояснення відчуттів і містить зачатки атомістичних вистав. У поемі «Очищення» Е. виклав релігійно-етичне вчення про метемпсихозе (переселенні душ). З'явився основоположником сіцілійської медичної школи.
Соч. (Фрагменти): Diels Н., Fragmente der Vorsokratiker, 6 Aufl., Bd 1, B., 1951, S. 276—375; Ben N. van der, The poem of Empédocles Peri physios, Arnst., 1975; у кн.: Zuntz G., Persephone, Oxf., 1971, р. 181—274; у русявий.(російський) пер.(переведення), у кн.: Таннер і П., Перші кроки старогрецької науки, пер.(переведення) Е. Л. Радлова, СП(Збори постанов) Би, 1902, с. 87—105; Лукреций, Про природу речей, пер.(переведення) Р. І. Якубаніса, т. 2, Л., 1947, с. 663—95.
Літ.: Якубаніс Р. І., Емпедокл — філософ, лікарка і чародій, До., 1906; Bollack J., Empédocle, t. 1—3, P., 1965—69: O''brien D., Empedocles'' cosmic cycle, Camb., 1969.
