Елюар (Eluard) Поль (псевдонім; справжнє ім'я — Ежен Еміль Поль Грендель, Grindel) (14.12.1895, Сен-Дені, департамент Сіна, — 18.11.1952, Шарамтон), французький поет. Член ФКП (з 1942). У 1914 покликаний в армію. Фронтові враження Е. лягли в основу збірки «Борг і тривога» (1917); у 1918 опублікував «Вірші для мирного часу». У 1919 прилучився до дадаїзму . В збірках «Тварини і їх люди, люди і їх тварини» (1920) і «Приклади» (1921) багато загадкових, незрозумілих віршів. В кінці 1924 разом з А. Бретоном, Л. Арагоном і іншими очолив групу сюрреалістів (див. Сюрреалізм ) ; не цілком розділяючи їх платформу, примикав до сюрреалістів до 1938. Творчість Е. все більше наповнювалося демократичним вмістом, йому був багато в чому чужий сюрреалістський «бунт» проти розуму, мови, культурної спадщини. У інтимній і філософській ліриці 20—30-х рр. (збірки «Град скорботи», 1926; «Саме життя», 1932, і ін.) Е. прагне осмислити реальність у дусі утопічної мрії про всесильного людину-чудотворця. У 1936 виступив проти франкістського заколоту в Іспанії. У 1939 мобілізований; повернувшись до окупованого Парижа, писав патріотичні вірші (збірки «Відкрита книга I, 1938—1940», 1940; «На нижніх схилах», 1942; «Відкрита книга II», 1942). Вступивши в компартію, активно працював в підпільному друці. Вірш «Свобода» з книги Е. «Поезія і справді 1942 роки» (1942) стало поетичним прапором Опору. У збірках «Віч-на-віч з німцями» (1942—45) і «Гідні жити» (1944) цивільна лірика неотделіма від лірики любовної. Після війни Е. брав участь в русі борців за мир. У збірках «Присвячення» (1950), «Зуміти все сказати» і «Фенікс» (обидва 1951) розвиваються теми любові, братерства, затверджується цивільна позиція поета. У 1951 спільно с П. Пікассо випустив збірку «Лице загального світу». Двічі (1950 і 1952) приїжджав в СРСР. Міжнародна премія Світу (1953).
Соч.: Ceuvres completes, t. 1—2 [P., 1968]; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вірші, М., 1958; Ізбр. вірші, М., 1961; Вірші, М., 1971.
Літ.: Веліконський С. І., ...До горизонту всіх людей, М., 1968; Балашов Н. І., Невідхильність Елюара, в кн.: Поезія соціалізму, М., 1969; П. Елюар. Біо-бібліографіч. покажчик, М., 1963; Еglin Н., Liebe und Inspiration im Werke von P. Eluard, Bern — Munch., [1965]; Jean R., Paul Elard, par lui-meme, [P., 1968], Paul bluard, Р., 1972].
