Екхарт Іоганн
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Екхарт Іоганн

Екхарт (Eckhart) Іоганн, Мейстер Екхарт (ок. 1260, Хоххейм, поблизу Готи, — кінець 1327 або почало 1328, Авіньон), німецький мислитель, видний представник філософської містики пізнього середньовіччя в Західній Європі. Чернець-домініканець. Вчився і викладав в Паризькому університеті, потім в Страсбурзі і Кельне; був вчителем І. Таулера і Г. Сузо. У 1329 папською буллою 28 положень його учення були оголошені помилковими.

  Проповіді і трактати Е. німецькою мовою, що збереглися переважно в записах учнів, як формою, так і по філософському вмісту далеко відходять від норм схоласти . Е. доводить до крайнього загострення ідеї християнського неоплатонізма Ареопагитік . Головна тема його думки — «божество» (gotheit), безособовий і беськачественний абсолют, що стоїть за «богом» в трьох особах як повнотою якостей і творчим витоком світового процесу. Людина здатна пізнавати бога завдяки тому, що в самій людині є нестворена «іскорка», єдиносущна богові. Відмовляючись від свого «я», з'єднуючись з божеств, «ніщо», людська душа стає знаряддям вічного породження богом самого себе. Ця концепція, неприйнятна для ортодоксального християнства, відкривала можливість інтерпретації у дусі пантеїзму . Е. дав імпульс багатовікової традиції німецької містики, незрідка з народно-єретичним забарвленням. У його доктрині передбачена ідеалістична діалектика єдиного божественного світового процесу, розвинена Ф. В. Шеллінгом і Г. Гегелем. Е. і його учні зіграли велику роль в становленні німецької літературної мови.

  Соч.: Die deutschen und lateinischen Werke Stuttg., 1936—48; у русявий, пер.(переведення) — Ізбр. проповіді, М., 1912.

  Літ.: Kopper J., Die Metaphysik Meister Eckharts, Saarbrücken, 1955; Oltmanns K., Meister Eckhart, 2 Aufl., Fr./M., 1957; Degenhardt J., Studien zum Wandel des Eckhartsbildes, Leiden, 1967.

  С. С. Аверінцев.