Діакритичні знаки, діакрітіки (від греч.(грецький) diakritikós — службовець для розрізнення), різні надрядкові, підрядкові, рідше внутрішньорядкові знаки, що застосовуються в буквених типах листа для зміни або уточнення значення окремих знаків. Розрізняються наступні типи Д. з.: знаки, що надають букві нове значення, наприклад в алфавітах народів СРСР на базі російського алфавіту — й, е ä, ă;,, љ і др.; у латинському алфавіті — å, ø, ü; š, ç, ñ, ł і др.; знаки, що позначають варіанти звуку, наприклад французькі è, é, ê, які мають також смислоразлічительную функцію; деякі Д. з. вказують, що букву слід читати ізольовано (наприклад, французьке ї). Просодичні Д. з. вказують довготу або стислість, наголос і його типів, тони (наприклад, у в'єтнамському і в деяких проектах латинського листа для китайської мови). Д. з. грають велику роль в деяких системах транскрипції і в проектах міжнародного алфавіту. Одні і ті ж Д. з. мають різне значення в різних національних системах листа. Особливо багато Д. з. у французькому, португальському, польському, чеському, латиському і литовському листі на базі латинського алфавіту і в пісьменностях народів СРСР (на базі російського алфавіту, де призначення Д. з. по можливості уніфіковано). Д. з. застосовуються і в арабському листі (для відмінності букв «шин» і «син» і ін.), і в пісьменностях, створених на базі арабського листа (наприклад, в персидському). Д. з. існують також в індійських системах листа, де вони вказують на носовий згідний, а також розрізняють довготу і стислість [u] і [i].
Деякі учені відносять до Д. з. також систему огласовок в семітських типах листа (наприклад, в арабському і єврейському листі), де явні звуки позначаються крапками або рисками під приголосними.
Літ.: Дірінгер Д., Алфавіт, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1963; Істрін Ст А., Розвиток листа, М., 1961; Гиляревський Р. С., Грівнін Ст С., Визначник мов світу по пісьменностям, 3 видавництва, М., 1964; Friedrich J., Geschichte der Schrift, Hdlb., 1966; Gelb I. J., A study of writing, Chi., 1963.
