Духовні вірші, старовинні епічні і ліричні народні пісні релігійного вмісту; одна з форм народної творчості російського, українського і білоруського народів. За матеріалом (сюжету) Д. с. сходять до книжкових (в основному духовним) витоків (Біблія, житія святих, церковні гімни, а також легенди і апокрифи) і одночасно вони — твори народної творчості з властивими йому образами, мотивами, ритмами, мовними формами. Відомі з 15 ст (стих про Адама). Мандруючі жебраки-сліпі — каліки перехожіє — співали Д. с., акомпануючи собі на якому-небудь музичному інструменті. З 17 ст Д. с. особливо були поширені серед старообрядців, а також сектантів. Типовими для 17 ст є Д. с., висхідні до книжних кантам і псальмам. Поряд з чисто релігійними темами і ідеями (вірші «Про страшний суд», «Плач душі грішної») в Д. с. своєрідно заломилися історичні події, народні думки про добро і справедливість, про походження світу і т.д. (у Д. с. про «Голубину книгу», «Про Егорії Хороброму» і ін.). У старообрядців є цикл сатиричних Д. с.
Літ.: Безсонов П. А., Каліки перехожіє. Сб. віршів і дослідження, т. 1—2, М., 1861—63; Веселовський А. Н., Розшуки в області росіян духовних віршів, ст 1—6, СП(Збори постанов) Би, 1880—91; Федотов Р. П., Вірші духовні..., Париж, 1935; Соколів Ю. М., Російський фольклор, М., 1941.
