Кант (від латів.(латинський) cantus — спів, пісня), рід побутової багатоголосої пісні, поширеної в Росії, на Україні і в Білорусії в 17—18 вв.(століття) Спочатку До. створювалися на релігійні тексти і існували в кругах духівництва і в монастирях.
Поетика До. йде від літературної (книжною) поезії, а не народної пісні. У 17 ст До. створювалися на слова С. Полоцкого, Е. Славінецкого, Д. Ростовського і ін. представників силлабічеськой поезії. Тексти і наспіви До. існували в багатьох варіантах, входили в поширені рукописні збірки. Для музичного стилю До. характерний 3-голосноє виклад з паралельним рухом верхніх голосів, квадратна музична строфа. Виконувалися вони ансамблем співців або хором без супроводу інструментів. Інтонаційних буд До. представляє сплав елементів знаменного розспіву, російської і української народної пісні, а також польської мелодики. У 18 ст з'являються До. патріотичного, побутового, любовно-ліричного вмісту; для петровськой епохи характерні «вітальні» і «панегіричні» До. з фанфарними мелодійними зворотами, урочистим ритмом полонеза, тріумфуючими руладами. До. стають улюбленою формою музичення міських верств населення. Ліричні До. вбирають в себе елементи існуючих танцювальних форм, головним чином менуету. Відомі До. на тексти Ст До. Тредіаковського, М. Ст Ломоносова, А. П. Сумарокова і ін. поетів, проте в більшості випадків слова і музика До. анонімні.
Літ.: Фіндейзен Н. Ф., Нариси по історії музики в Росії, т. 1—2, М. — Л., 1928—29; Ліванова Т. Н., Російська музична культура XVIII століття..., т. 1, М., 1952; Позднєєв А. Ст, Рукописні пісенники XVII—XVIII століть, «Уч. записки Московського заочного пед.(педагогічний) інституту», 1958, т. 1; Келдиш Ю. Ст, Російська музика XVIII століття, М., 1965; його ж, Про історичному корінні канта, в збірці: Musica antiqua Europae Orientalis, t. 2, Bydgoszcz, 1969.
