Дитячі і юнацькі журнали, періодичні видання для дітей дошкільного, молодшого, середнього і старшого шкільного віку. У Росії перший дитячий журнал — «Дитяче читання для серця і розуму» (1785—89), заснований Н. І. Новіковим, — носив просвітницький характер. У 1-ій половині 19 ст Д. і ю. ж. мали в основному релігійно-монархічний напрям. Єдиним заслуговуючим уваги, на думку Ст Р. Белінського, був журнал «Нова бібліотека для виховання» (1847—49) під редакцією П. Р. Редкина. У 2-ій половині 19 ст під впливом революційно-демократичного руху з'явилися прогресивні Д. і ю. ж.: «Пролісок» (1858—62), «Світанок» (1859—62), «Джерело» (1882—1917), «Дитяче читання» (1869—1906, з 1906 перейменований до «Юної Росії», виходив до 1918), останній редагували спочатку А. Н. Острогорський, потім В. П. Острогорський і Д. І. Тіхоміров. У цих журналах друкувалися кращі твори російською і світовою літератури. В той же час набули поширення журнали, в яких значне місце займали псевдоромантічеськие повісті, пропагувалися буржуазно-філантропічні ідеї («Задушевне слово» і ін.). В кінці 19 ст почали виходити науково-популярні журнали («Юний читач», з 1899, заборонений в 1906, і ін.). У літературному журналі «Стежина» (1906—12) поряд із стилізованими фантастичними і містичними казками, віршами символістів друкувалися твори А. Купріна А. Н. Толстого, К. Чуковського і ін. Процес наростання боротьби революційного пролетаріату відбився і на характері нових Д. і ю. ж. З'являються журнали, близькі революційно-демократичному напряму: «Золоте дитинство» (1907—1917), «Маяк» (1909—18) під редакцією І. І. Горбунова-Посадова. Останній журнал рекомендувала дітям робітників газета «Правда» (25 грудня 1912).
Всього в Росії з кінця 18 ст до Жовтня 1917 видавалося в різний час більш 100 Д. і ю. ж.
Після перемоги Жовтневої революції радянські Д. і ю. ж., як і вся радянська дитяча література, стають активними помічниками партії і держави в справі комуністичного виховання підростаючих поколінь. Перший радянський журнал для дітей «Північне сяяння» (1919—20) був заснований М. Горьким. З 1919 Д. і ю. ж. виходять не лише в Петрограді і в Москві, але також і в багатьох ін. містах. Із створенням піонерської організації (1922) з'являються піонерські журнали «Барабан» (1923—26, злився потім з «Піонером»), «Юні будівельники» (1923—25), «Юні товариші» (1922), «Піонер» (з 1924); спеціальні журнали для селянських дітей: «Іскорка» (1924—33), «Дружні хлопці» (1927—53, в 1933—1937 виходив під назвою «Колгоспні хлопці»). Велику роль в розвитку радянської дитячої художньої літератури зіграли журнали «Горобець» (згодом «Новий робінзон», 1923—25), «Їжак» (1928—35), «Чиж» (1930—41), «Витівник» (1929—41 і 1946—53). Зростання інтересу юнацтва до питань перетворення природи, до техніки викликав необхідність створення спеціалізованих науково-популярних журналів — «Юний натураліст» (з 1928), «Юний технік» (з 1956), «Квант» (з 1969) і ін.
Перед дитячою літературою, у тому числі і перед журналами, постановою ЦК КПРС «Про заходи по подальшому розвитку радянської дитячої літератури» (1969) висунуто завдання підвищення ідейно-художнього рівня публікованих творів в цілях виховання у хлопців відданості комуністичним ідеалам, любові до Батьківщини, високих морально-етичних якостей, відчуття пролетарського інтернаціоналізму, працьовитості, інтересу до знань.
В 1971 в СРСР випускалися центральні Д. і ю. ж.: «Веселі картинки», «Мурзілка», «Піонер», «Юний натураліст», «Вогнище», «Юний технік», «Радянський школяр» (для сліпих дітей). У союзних республіках, а також в Татарській і Башкирській АССР виходять Д. і ю. ж. на національних мовах. У деяких крупних містах випускаються дитячі альманахи («Зірочка», з 1953, і «Дружба», з 1951, в Ленінграді, «зірки Волжськие», з 1949, в Куйбишеве, «Стежина», з 1967, в Новосибірську, і ін.). У круг читання старшокласників входять також комсомольсько-молодіжні журнали — «Вожатий», «Комсомольське життя», «Юність», «Зміна», «Знання — сила», «Техніка — молоді» і ін. Питання дитячої журналістики і керівництва дитячим читанням освітлюють крітіко-бібліографічнім журналом «Дитяча література» .
Зарубіжні Д. і ю. ж. Перші журнали для дітей з'явилися в кінці 18 ст в Германії («Leipziger Wochenblatt» — «Лейпцігський щотижневий листок», 1772—74, заснований І. X. Аделунгом, і ін.). Широке поширення в Західній Європі і США Д. і ю. ж. отримують до середини 19 ст Поряд з журналами, що мали прогресивну ідейно-художню спрямованість (наприклад, в США «Youth''s Companion» — «Друг хлопця», 1827—1941; у Великобританії «Boy''s own Paper» — «Власний листок хлопчика», з 1879), видавалося значне число Д. і ю. ж. релігійного напряму (у Германії «Deutscher Kinderfreund» — «Німецький друг дітей», 1878—1932, в США «The Catholic Youth Magazine» — «Журнал католицької молоді», 1857—61, і ін.). У сучасних капіталістичних країнах (особливо в США) найчисленнішу групу Д. і ю. ж. складають комерційні видання, що стоять на низькому ідейно-художньому рівні. Величезними накладами виходять «комікси» — серії смішних картинок з постійними гумористичними героями, і так звані хоррор-комікс — комікси жахів, що пропагують насильство. Продовжують поширюватися періодичні видання релігійного характеру. Компартії і ін. прогресивні організації в капіталістичних країнах протидіють виданню і поширенню журналів, що розтлівають свідомість і відчуття дітей і юнацтва, і на противагу їм видають свої журнали (наприклад, в Італії «Pioniere» — «Піонер», у Фінляндії «Rakett» — «Ракета», і ін.).
В соціалістичних країнах Д. і ю. ж. сприяють залученню дітей до будівництва соціалізму, роботи дитячих організацій, навчання дітей, організації їх дозвілля. У 1971 Д. і ю. ж. видавалися: у Болгарії — «Дружінка» («Ланка», з 1949), «Другарче» («Друг» з 1965), «Піонерськи р'ководітел» («Піонерський вожатий», з 1946) і др.; у Угорщині — «Pajtas» («Жовтеня», з 1946), «üttörö» («Піонер», з 1949) і др.; у ГДР(Німецька Демократична Республіка) — «Bummi» («Буммі», з 1957), «Junge Generation» («Молоде покоління», з 1947) і др.; у Польщі — «Plomyczek» («Вогник», з 1948) і др.; у Румунії — «Arici pogonici» («Їжачок», з 1957), «Čravătă rosie» («Червоний галстук», з 1953) і др.; у Чехословакії — «Ceskoslovensky pionyr» («Піонер Чехословакії», Прага, з 1954), «ABC pionierov» («Азбука піонерів», Братислава, з 1960) і др.; у Югославії — «Другарче» («Друг», Ськопье, з 1953), «Pionir» («Піонер», Загріб, з 1942), «Піонірі» («Піонери», Бєлград, з 1944) і ін.
Літ.: Чехов Н. Ст, Про дитячі журнали, в кн.: Дитяча література, сост. Н. Ст Чехів, М., 1909, с. 59—82; Гіркий М., Слово до дорослих. [Про завдання журналу для дітей], «Північне сяяння», 1919 № 1—2; Крупськая Н. До., Про дитячу літературу і дитяче читання, М., 1954; Стариків І. І., Питання дитячої літератури і дитячого читання, М., 1962; М., 1967.
