Дзержінський Фелікс Едмундовіч [30.8(11.9) .1877, маєток Дзержіново, нині Столбцовського району Мінської області, — 20.7.1926, Москва], радянський державний і партійний діяч, активний учасник польського і російського революційного руху. Народився в дрібномаєтній дворянській сім'ї. У 1895 вступив в литовську соціал-демократичну організацію у Вільно, прилучившись до її лівого крила. У 1896 пішов з гімназії і став професійним революціонером. У 1897 вів революційну роботу в Каунасі (Ковно), випустив на польській мові нелегальну газету «Ковенський робітник». У липні 1897 був арештований і в серпні 1898 засланий на 3 р. в губернію Вятськую. У серпні 1899 біг із заслання. У Варшаві брав участь у відновленні розгромленою поліцією соціал-демократичної організації. У січні 1900 арештований і в січні 1902 засланий на 5 років у Вілюйськ; у зв'язку з хворобою був залишений у Верхоленське. У червні 1902 біг повернувся до Варшави. У липні 1903 в Берліні на 4-м-коді з'їзді Соціал-демократії Королівства Польського і Литви (СДКП і Л) вибраний членом Головного правління СДКП і Л. Активно брав участь в Революції 1905—1907; як член Головного правління СДКП і Л в 1905 очолив грандіозну першотравневу демонстрацію у Варшаві, працював у Варшавській військово-революційній організації РСДРП. У липні 1905 на Варшавській партійній конференції був арештований і поміщений у Варшавську цитадель; у жовтні звільнений по амністії. Делегат 4-го (Об'едінітельного) з'їзду РСДРП (1906), на якому вперше зустрівся с В. І. Леніном; був введений в редакцію Центрального органу РСДРП як представник СДКП і Л. У 1906 вів партійну роботу в Петербурзі, Варшаві. Брав участь в роботі 2-ої (1-ою Всеросійською) конференції РСДРП. У грудні 1906 арештований. На 5-м-коді з'їзді РСДРП (1907) вибраний заочно в ЦК партії. У травні 1907 звільнений з в'язниці під заставу, але в квітні 1908 знов арештований в е р б серпні 1909 висланий на вічне поселення до Сибіру. В кінці 1909 біг за кордон (до Берліна). У січні 1910 посланий партією на лікування на острів Капрі, звідки в березні 1910 повернувся до Кракова. У 1910—12 працював в партійних організаціях Варшави, Ченстохова, Домбровського району. У 1911 брав участь в скликаному Леніном в Парижі нараді членів ЦК РСДРП, що жили за кордоном. У вересні 1912 арештований і поміщений у Варшавську цитадель. У квітні 1914 засуджений на 3 р. каторги, яку відбував в Орловському каторжному централе. У 1916 знов засуджений на 6 років каторги. Лютнева революція звільнила Д. з Бутирськой в'язниці в Москві. Він відразу включився в активну партійну роботу: був делегатом 1-ої Московської міської партійної конференції (квітень 1917), 7-ій (Квітневою) конференції РСДРП(б) і 6-го з'їзду РСДРП(б), на якому вибраний членом ЦК партії. 16(29) жовтня 1917 на розширеному засіданні ЦК РСДРП(б) вибраний у військово-революційний партійний центр по керівництву озброєним повстанням, а радою Петрограду — до складу ВРК. Один з організаторів Жовтневого озброєного повстання; керував зв'язком Смільного із загонами повсталих. Делегат 2-го Всеросійського з'їзду Рад, на якому вибраний до складу ВЦИК, і член його Президії. 7(20) грудня 1917 за пропозицією Леніна призначений головою ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія). Провів величезну роботу по розкриттю і розгрому антирадянських змов і заколотів. Під час дискусії з питання про Брестському світі 1918 стояв на помилковій позиції «лівих комуністів» . У роки Громадянської війни виконував ряд відповідальних доручень ЦК партії і Радянського уряду. 29 травня 1920, після нападу Польщі на Радянську Росію, призначений начальником тилу Південно-західного фронту; влітку 1920 входив в Тимчасовий революційний комітет Польщі в Белостоке. З 27 січня 1921 голова Комісії з поліпшення життя дітей при ВЦИК, яка провела велику роботу по порятунку мільйонів безпритульних дітей з голоду і епідемій, а з 14 квітня 1921 призначений наркомом шляхів сполучення із залишенням на постах голови ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія) і наркома внутрішніх справ. З 2 лютого 1924 голова ВСНХ(Вища рада народного господарства) СССР з залишенням на посту голови Об'єднаного державного політичного управління при СНК(Рада Народних Комісарів) СРСР. Був делегатом 8-го, 10—14-го з'їздів партії; на 7—14-м-коді з'їздах обирався членом ЦК. З квітня 1920 кандидат в члени Оргбюро ЦК РКП(б), з червня 1924 і кандидат в члени Політбюро ЦК партії. Був членом ВЦИК і ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР. Нагороджений орденом Червоного Прапора. Помер після засідання Об'єднаного пленуму ЦК і ЦКК(Центральна контрольна комісія) ВКП(б), на якому виступив з полум'яною мовою, відстоюючи генеральну лінію партії проти троцкистов. Похований на Червоній площі біля Кремлівської стіни.
Соч.: Ізбр. проїзв.(твір), 2 видавництва, т. 1—2, М., 1967; Щоденник ув'язненого. Листи. [М.], 1966.
Літ.: Софінов П. Р., Сторінки з життя Ф. Е. Дзержінського, М., 1956; Лицар революції. Спогади сучасників про Ф. Е. Дзержінськом, М., 1967; Тішков А. Ст, Перший чекіст [Ф. Е. Дзержінський], М., 1968; Зубів Н., Ф. Е. Дзержінський. Біографія, 3 видавництва, М., 1971.
