«Ліві комуністи », лівооппортуністська група, що виступила усередині РКП (б) з позицій дрібнобуржуазної революційності по питаннях зовнішньої і внутрішньої політики Радянської держави і Комуністичної партії в січні 1918. Ядро групи склали Н. І. Бухарін, А. С. Бубнов, А. Ломов (Р. І. Оппоков), В. В. Оболенський (Н. Осинський), Е. А. Преображенський, Р. Л. П'ятаків, До. Б. Радек. ДО «Л. к.» належали Н. М. Антонов (Лукин), І. Арманд, Р. І. Бокий, М. І. Васильев (Саратовський), І. Ст Вардін-Мгеладзе, Р. С. Землячка, А. М. Коллонтай, С. Ст Косиор, Ст Ст Куйбишев, Ю. М. Ленський, Н. І. Муралов, Р. І. М'ясників, М. Н. Покровський, С. Н. Равіч, М. А. Савельев, Т. Ст Сапронов, Р. І. Сафаров, Ст М. Смирнов, Вл. Сорін, І. Н. Стуків, І. І. Ськворцов-степанов, А. А. Сольц, М. С. Уріцкий, І. С. Уншліхт, Р. А. Усиевіч, М. Ст Фрунзе, П. До. Штернберг, Би. 3. Шумяцкий, Ст Н. Яковлєва, Їм. Ярославський і ін. «Л. к.» займали керівні пости в найбільших партійних організаціях, у тому числі в Московській, Петрограді, Уральській. Фракційним центром «Л. к.» було Московське обласне бюро партії. «Л. к.» видавали газету «Комуніст», що виходила як орган Петербурзького комітету і окружного комітету Петрограду РСДРП (б) з 5 по 18 березня 1918 в Петрограді; з 20 квітня по червень 1918 — журнал «Комуніст» в Москві (вийшли 4 номери).
В умовах 1918, коли порівняльна легкість перемоги над внутрішньою буржуазією, тріумфальний успіх Рад створювали в частини членів партії ілюзію настільки ж легкого і швидкого вирішення всіх зовнішньополітичних і внутрішніх господарських проблем, «...большинство партійних працівників, виходячи з самих кращих революційних спонук і кращих партійних традицій, — писав Ст І. Ленін, — дає захопити себе «яскравим» гаслом, не схоплюючи нової суспільно-економічної і політичної ситуації, не враховуючи зміни умов, що вимагає швидкої, крутої зміни тактики» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 35, с. 253). Невірно оцінюючи реальну обстановку, «Л. к.» закликали негайно «робити» революцію в ін. країнах, вважаючи, що всі труднощі переходу до світової революції будуть дозволені за допомогою одноразової битви з імперіалізмом; стверджуючи, що без негайної підтримки західноєвропейською революцією соціалістична революція в Росії загине. Вони відстоювали авантюристська теза про необхідність «підштовхнути» розвиток революційного процесу в світі шляхом «революційної війни» проти «всесветной буржуазії». Ленін назвав безглуздістю і дурницею прагнення «Л. к.» повалити імперіалізм втручанням ззовні, без врахування внутрішніх умов і міри зрілості класової боротьби в тій або іншій країні (див. там же, т. 36, с. 252—57, 290—91). Він називав божевільними і провокаторами людей, які вважали «... що революція може народитися в чужій країні за замовленням...» (там же, с. 457). По своєму класовому вмісту виступу «Л. к.» відображали тиск на пролетаріат і його партію дрібнобуржуазної стихії.
Особливо гострою боротьба проти «Л. к.» була з питання про висновок Брестського світу 1918, про вихід країни з імперіалістичної війни. «Л. к.» вважали принципово недопустимими світ з імперіалістичними країнами. Ленін вказував, що «Л. к.» повністю відірвалися від реальної дійсності, оскільки соціалістична республіка серед капіталістичних країн не могла б, з точки зору подібних поглядів «... існувати, не відлітаючи на місяць» (там же, т. 35, с. 402). «Л. к.» закликали краще загинути «з честю і з високо піднятим прапором», чим йти на підписання грабіжницького світу з Німеччиною. Московське обласне бюро РСДРП (б) в своїй резолюції 24 лютого 1918 заявило навіть про доцільності «втрати Радянської влади» нібито «на користь міжнародної революції...» (там же, с. 400). Ленін назвав цю пропозицію дивною і жахливою, показав, що поведінка «Л. к.» — результат розгубленості і страху перед імперіалізмом, невіри в перемогу пролетарської революції, що на ділі вони допомагали німецьким імперіалістам розгромити молоду Радянську республіку, що ще не окріпнула. Почавши боротьбу в ЦК партії і потерпівши там поразку, «Л. к.» виступили в місцевих партійних організаціях проти ленінської політики світу. Але напередодні Сьомого з'їзду РКП(б) (березень 1918) більшість партійних організацій висловилися за ленінську лінію ЦК. На початку березня 1918 Бухарін, Смирнов, Осинський, Яковлєва покинули свої партійні і радянські пости; 6 березня Бухарін, Ломів, Уріцкий і Бубнов опублікували звернення «К всім членам партії», що стало платформою «Л. к.» з питання про світ. На 7-м-коді з'їзді РКП (б) розвернулася гостра дискусія про корінні принципи зовнішньої політики Радянської держави. З'їзд ухвалив ленінську резолюцію, що схвалювала укладення миру з Німеччиною. Потерпівши поразку на з'їзді, «Л. к.» продовжували боротьбу. У квітні 1918 вони виступили з «Тезами про теперішній момент» на противагу ленінським тезам «О чергових завданнях Радянської влади». «Л. к.», заперечуючи необхідність перехідного періоду, ратували за негайне «введення» соціалізму методами «кавалерійської атаки на капітал», виданням відповідних декретів і «комунізацією побуту». Вони були проти використання державного капіталізму Радянською владою, вважаючи, що це приведе до затвердження капіталістичних буд. «Л. к.» пропонували повністю зруйнувати обліково-позичковий банковий апарат, форсувати відміну грошей і т. п.; перекручувавши ленінські принципи демократичного централізму, насаджували сепаратизм, відстоювали децентралізацію державного і господарського управлінського апарату, були проти використання буржуазних фахівців. У травні — червні 1918 «Л. к.» втратили довіру тих партійних організацій, які раніше них підтримували. У боротьбі проти «Л. к.», що носила виключно гострий характер, Ленін і партія строго дотримувалися методу переконання, партійної критики. В кінці літа 1918 «Л. к.», відкрито визнавши свої помилки, активно включилися в партійну і державну роботу. У непримиренній боротьбі з «Л. до.» Комуністична партія на чолі з Леніном відстояла науково обгрунтований курс зовнішньої і внутрішньої політики, укріпила свою єдність.
Літ.: Ленін Ст І., До історії питання про нещасний світ, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 35; його ж, Про коросту, там же; його ж, Про революційну фразу, там же; його ж, Дивне і жахливе, там же; його ж, Про «ліву» дитячість і про дрібнобуржуазність там же, т. 36; Сьомий екстрений з'їзд РКП (б). Стенографіч. звіт, М., 1962; КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 8 видавництво, т. 2, М., 1970; Історія КПРС, т. 3, кн. 1, М., 1967; З історії боротьби ленінської партії проти опортунізму, М., 1966.
