Брестський світ 1918, мирний договір між Росією, з одного боку, і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною — з іншою, поміщений в Брест-Літовське (нині Брест) 3 березня 1918, ратифікований Надзвичайним 4-м-кодам Всеросійським з'їздом Рад 15 березня, схвалений німецьким рейхстагом 22 березня і ратифікований 26 березня 1918 німецьким імператором Вільгельмом II. З радянського боку договір підписали Г. Я. Сокольников (голова делегації), Р. Ст Чичерін, Г. І. Петровський і секретар делегації Л. М. Карахан; з іншого боку договір підписали делегації, які очолювали: від Німеччини — статс-секретар відомства закордонних справ Р. Кюльман, начальник Генштабу Верховний головнокомандуючий на Східному фронті М. Гофман; від Австро-Угорщині — міністр закордонних справ О. Чернін; від Болгарії — посланець і повноважний міністр у Відні А. Тошев; від Туреччини — посол в Берліні І. Хакки-орючи.
26 жовтня (8 листопада) 1917 Другий Всеросійський з'їзд Рад прийняв Декрет про світ, в якому Радянський уряд запропонував всім воюючим державам укласти негайне перемир'я і почати мирні переговори. Відмова країн Антанти від цієї пропозиції змусила Радянський уряд 20 листопада (3 грудня) піти на сепаратні переговори з Німеччиною про світ.
Внутрішнє і зовнішнє положення Радянської Росії вимагало підписання світу. Країна знаходилася в змозі крайньої економічної розрухи, стара армія розвалилася, а нова боєздатна робітничо-селянська армія не була ще створена. Народ вимагав світу. 2(15) грудня в Брест-Літовське було підписано угоду про перемир'я, а 9(22) грудня почалися мирні переговори. Радянська делегація висунула як основу переговорів принцип демократичного світу без анексії і контрибуцій. 12(25) грудня Кюльман від імені германо-австрійського блоку демагогичеськи заявив про приєднання до основним положенням радянської декларації про світ без анексії і контрибуцій за умови приєднання урядів країн Антанти до радянської формули про світ. Радянський уряд знову звернувся до країн Антанти із запрошенням взяти участь в мирних переговорах. 27 грудня 1917 (9 січня 1918) після 10-денної перерви в засіданнях Кюльман заявив, що оскільки Антанта не приєдналася до мирних переговорів, то німецький блок вважає себе вільним від радянської формули світу. Німецькі імперіалісти вважали важке положення, що створилося в Росії, зручним для досягнення своїх загарбницьких цілей. 5(18) січня німецька делегація зажадала відторгнення від Росії території понад 150 тис. км. 2 , у тому числі Польщу, Литву, частину Естонії і Латвії, а також значні простори, населені українцями і білорусами. За пропозицією Радянського уряду переговори були тимчасово перервані.
Не дивлячись на тягар умов німецького блоку, В. І. Ленін вважав за необхідне їх прийняття і укладення миру, щоб дати країні передих: зберегти завоювання Жовтневої революції, зміцнити Радянську владу, створити Червону Армію.
Необхідність підписання Б. м. викликала гострі внутріпартійні розбіжності. В цей час значна частина партійних працівників, не зважаючи на об'єктивні чинники розвитку революційного руху, розраховувала (у зв'язки з наростанням революційного. кризи у воюючих країнах) на загальноєвропейську соціалістичну революцію і тому не розуміла суворої необхідності підписання світу з Німеччиною. У партії утворилася група «лівих комуністів» на чолі з Н. І. Бухаріним, основне затвердження яких зводилося до того, що без негайної західноєвропейської революції соціалістична революція в Росії загине. Вони не допускали яких-небудь угод з імперіалістичними державами і вимагали оголосити революційну війну міжнародному імперіалізму. «Ліві комуністи» готові були навіть «йти на можливість втрати радянської влади» нібито в ім'я «інтересів міжнародної революції». Це була демагогічна авантюристська політика. Не менш авантюристською і демагогічною була і позиція Л. Д. Троцкого (у той час наркома закордонних справ РРФСР), який пропонував: оголосити війну припиненою, армію демобілізувати, але світу не підписувати.
Вперту боротьбу проти авантюристської політики «лівих комуністів» і Троцького очолило Ст І. Ленін, доводячи партії необхідність і неминучість підписання світу.
17(30) січня переговори в Бресті поновилися. При від'їзді до Бреста глави радянської делегації Троцького між ним і головою СНК(Рада Народних Комісарів) РРФСР Леніном було обумовлене: всіляко затягувати переговори до пред'явлення Німеччиною ультиматуму після чого негайно підписати світ. Обстановка на мирних переговорах розжарювалася.
Німеччина відхилювала пропозицію допустити до ведення переговорів делегацію Радянської України і 27 січня (9 лютого) підписала з представниками націоналістичною українською Центральної ради сепаратний договір, по якому остання зобов'язалася поставити Німеччині за військову допомогу Раді в боротьбі з Радянською владою велика кількість хліба і худоби. Цей договір дав можливість німецьким військам окуповувати Україну.
27—28 січня (9—10 лютого) німецька сторона вела переговори в ультимативному тоні. Проте офіційного ультиматуму ще не було пред'явлено. Тому можливість проводити відповідно до рішення [від 11 (24) січня 1918] ЦК партії тактику затягування переговорів ще не була вичерпана. Проте Троцький 28 січня виступив з авантюристською декларацією про те, що Радянська Росія війну припиняє, армію демобілізуватиме, але світу не підписує. Кюльман у відповідь на це заявив, що «не підписання Росією мирного договору автоматично спричиняє за собою припинення перемир'я». Троцький відмовився від подальших переговорів, і радянська делегація покинула Брест-Літовськ.
Скориставшись розривом переговорів, австро-німецькі війська 18 лютого в 12 ч дня почали настання по всьому Східному фронту. Увечері 18 лютого на засіданні ЦК партії після гострої боротьби з «лівими комуністами» більшість (7 — за, 5 — проти, 1 — утримався) висловилася за підписання світу. Вранці 19 лютого голова СНК(Рада Народних Комісарів) В. І. Ленін направив до Берліна німецькому уряду телеграму, що виражала протест проти віроломного настання і згоду Радянського уряду підписати німецькі умови. Проте німецькі війська продовжували настання. 21 лютого СНК(Рада Народних Комісарів) РСФСР прийняв декрет — «Соціалістична вітчизна в небезпеці!». Почалося активне формування Червоної Армії, яка перегородила ворогові дорогу на Петроград. Лише 23 лютого від німецького уряду була отримана відповідь, в якій містилися ще важчі умови світу. На прийняття ультиматуму давалося 48 ч . 23 лютого відбулося засідання ЦК РСДРП (б), на якому за негайне підписання німецьких умов світу голосувало 7 членів ЦК, проти 4, утрималося 4. Передбачаючи, що капіталістичні держави спробують напасти на Радянську республіку, ЦК одноголосно прийняв рішення про негайну підготовку до захисту соціалістичної вітчизни. Того ж дня Ленін виступив на об'єднаному засіданні фракцій більшовиків і лівих есерів ВЦИК, на більшовицькій фракції, а потім на засіданні ВЦИК. У запеклій боротьбі проти лівих есерів (23 лютого 1918 на засіданні ВЦИК вони голосували проти Б. м.), меншовиків, правих есерів і «лівих комуністів» він добився схвалення ВЦИК вирішення ЦК партії.
В ніч на 24 лютого ВЦИК і СНК(Рада Народних Комісарів) РСФСР прийняли німецькі умови світу і негайно повідомили німецький уряд про це і про виїзд радянської делегації в Брест-Літовськ. 3 березня радянська делегація підписала Брестський договір. Екстрено скликаний 6—8 березня 7-й з'їзд РКП (б) схвалив ленінську політику в питанні про світі.
Договір складався з 14 статей і різних застосувань. Стаття 1 встановлювала припинення стану війни між Радянською республікою і країнами Четверного союзу. Від Росії відторгалися значні території (Польща, Литва, частина Білорусії і Латвії). Одночасно Радянська Росія повинна була вивести війська з Латвії і Естонії, куди вводилися німецькі війська. Німеччина зберігала за собою Ризьку затоку, Моонзундськие острова. Радянські війська повинні були покинути Україну, Фінляндію, Аландськие острова, а також округу Ардагана, Карса і Батума, які передавалися Туреччині. Всього Радянська Росія втрачала близько 1 млн. км. 2 (включаючи Україну). По статті 5 Росія зобов'язалася провести повну демобілізацію армії і флоту, у тому числі і частин Червоної Армії, по статті 6 — визнати мирний договір Центральної ради з Німеччиною і її союзниками і, у свою чергу, укласти мирний договір з Радою і визначити кордон між Росією і Україною. Б. м. відновлював украй невигідні для Радянської Росії митні тарифи 1904 на користь Німеччини. 27 серпня 1918 в Берліні було підписано російсько-німецьку фінансову угоду, по якій Радянська Росія зобов'язана була сплатити Німеччині в різних формах контрибуцію у розмірі 6 млрд. марок.
Би. м., що був комплексом політичних, економічних, фінансових і правових умов, був важким тягарем для Радянської республіки. Проте він не зачіпав корінних завоювань Великої Жовтневої соціалістичної революції. Радянська республіка зберігала незалежність, виходила з імперіалістичної війни, отримуючи мирний передих, необхідний для відновлення зруйнованої економіки, створення регулярної Червоної Армії, зміцнення Радянської держави. Листопадова революція 1918 в Германії повалила владу імператора Вільгельма II, і Радянський уряд 13 листопада 1918 анулював Брестський договір.
Літ.: Ленін Ст І., До історії питання про нещасний світ, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 35; його ж, Про революційну фразу, там же; його ж, Соціалістична вітчизна в небезпеці!, там же; його ж, Світ або війна?, там же; його ж. Доповідь на засіданні ВЦИК 23 лютого 1918, там же; його ж, Нещасний світ, там же; його ж. Важкий, але необхідний урок, там же; його ж, Сьомий екстрений з'їзд РКП (б). 6—8 березня 1918 р., там же, т. 36; його ж, Головне завдання наших днів, там же; його ж, IV Надзвичайний Всеросійський з'їзд Рад, 14—16 березня 1918 р., там же: Документи зовнішньої політики СРСР, т. 1, М., 1957; Історія дипломатії, 2 видавництва, т. 3, М., 1965, с. 74—106; Чубарьян А. О., Брестський світ, М., 1964; Никольников Р. Л., Видатна перемога ленінської стратегії і тактики (Брестський світ: від висновку до розриву), М., 1968; Magnes J. Z., Russia and Germany at Brest-litovsk. A documentary history of the peace negotiations, N. — Y., 1919.
