Детективна література, вигляд літератури, що включає художні твори, сюжет яких присвячений розкриттю загадкового злочину, зазвичай за допомогою логічного аналізу фактів. Основою конфлікту найчастіше є зіткнення справедливості з беззаконням, що завершується перемогою справедливості. Родоначальником власне Д. л. вважається американський письменник Е. По («Вбивство на вулиці Морг», 1841, і ін.). Основні межі Д. л. складаються вже в 2-ій половині 19 — початку 20 вв.(століття) у творчості В. В. Коллінза (Англія), Е. Габоріо, Г. Леру (Франція), А. К. Грін (США) і особливо А. До. Дойла (Англія), що створив популярний образ Шерлока Холмса, приватного детектива. Оформляються два сюжетні типи Д. л.: інтелектуальний, такий, що йде від Е. По (основний інтерес зосереджений на процесі розслідування), і пригодницький, такий, що йде від У. Коллінза (побудований на нагнітанні нових драматичних епізодів, часто нових злочинів).
Велику роль в подальшому розвитку Д. л. зіграли твори англійських письменників Е. Уоллеса, Д. Л. Сейерс і ін., а також Р. До. Честертона, що створив образ «інтуїтивного детектива» — патера Брауна. Для більшості творів 1-ої чверті 20 ст характерна, проте, штучність ситуацій, стандартність сюжетної схеми: Р. Фрімен, Ф. У. Крофтс (Англія); С. С. Ван Дайн (псевдонім В. Райта), Дж. Карр (США).
Реалістичними елементами, літературною майстерністю відмічені повести про сищиків-любителів Еркюле Пуаро і міс Марпл А. Крісті (Англія) і про інспектора Мегре Ж. Сименона (Франція). Реалістичні мотиви в американській Д. л. відродив Д. Хамметт, а за ним — Р. Чандлер, Ф. Макдональд (так звана жорстка школа, не чужа гострої соціальної критики). Під їх впливом в Д. л. 20—30-х рр. склався тип «динамічної повісті», що компромісно поєднує реалістичні моменти з сюжетними шаблонами: Е. С. Гарднер, Р. Стоут, Е. Куїн (псевдонім Ф. Даннея і М. Би. Лі), П. Квентін (псевдонім групи письменників) в США; Дж. Тей, М. Іннес (Англія); Н. Марш (Нова Зеландія). Після 2-ої світової війни зріс потік антиінтелектуальної Д. л., позбавленої соціальної проблематики: так звана чорна школа — М. Спіллейн, С. Адамс (США), серія про шпигуна-супермена Джеймса Бонді І. Флемінга (Англія) — оспівуюча жорстокість і секс. В середині 20 ст широко поширилися модифікації Д. л.: кримінальний (Ф. Айлс, Д. Симсон, Англія; П. Хайсміт, США), шпигунський (Е. Емблер, Ле Карре — псевдонім Дж. Корнуелла, Англія) і поліцейський (Е. Мак-Бейн, США) романи, а також детективні сюжети, засновані на науково-фантастичній ідеї (А. Азімов, США).
Зачинають радянської Д. л. — А. Н. Толстой («Гіперболоїд інженера Гаріна») і М. Шагинян («Месс-Менд»). Спочатку переважала «шпигунська» тематика. У післявоєнний період, поряд з власне Д. л. (Л. Шейнін), з'явилися твору про працівників міліції (А. Адамов, Ю. Семенов і ін.) і контррозвідки (Р. Ким), фантастичний детектив.
Для кращих зразків Д. л. характерні реалістичність зображення побуту і психології, суспільних зв'язків і конфліктів, романтична загостреність подій і характерів, захопливість інтелектуальної гри. Вони засновані на раціоналістичному переконанні в силі розуму і затверджують торжество правопорядку над соціальним злом.
Літ.: Томан Н., Що таке детективна література?, у сб.(збірка): Про фантастику і пригоди. Про літературу для дітей, ст 5, Л., 1960; Детектив: і соціальність, і художність, «Літературна газета», 1972, 19 січня; Haycroft Н., Murder for pleasure, N. Y. — L., [1943]; Pfeiffer Н., Die Mumie im Glassarg Rudolfstadt [I960]; Maver W., Krimi und Crimen, Halle [1967]; Škvorecký I., Nápady čtenaře detektivek, Praha [1965]; Райнов Ст, Черніят роман, Софія, 1970; Barzum I., Taylor W. Н., A catalogue of crime, N. Y., 1971.
