Гіпноз
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Гіпноз

Гіпноз (від греч.(грецький) hypnos — сон), особливого роду сноподобноє стан людини і вищих тварин. Р. відомий з глибокої старовини. Проте аж до середини 19 ст уявлення про Р. грунтувалися на спіритуалістичних (див. Спіритуалізм ) допущеннях особливих «флюїдів» або магнетичних хвиль — особливих струмів, нібито поширюваних гіпнотизером. В кінці 19 ст роботами росіян вчених Ст М. Бехтерева, О. О. Мочутковського, А. А. Токарського, французьких, — Ш. Ріше, Н. Бергейма, Же. Шарко, англійського— Дж. Брейда, швейцарського, — А. Фореля почата наукова розробка проблеми Р., встановлено лікувальне значення Р., а також з'ясована роль навіювання як методу психотерапії . Роботи І. П. Павлова і його учнів показали, що в основі Р. лежить процес гальмування, що захоплює кору великих півкуль головного мозку. Гальмування це носить дробовий характер, поширюючись на різних ділянках мозку на різну глибину і захоплюючи різні ділянки головного мозку. Між загальмованими ділянками лежать безсонні ділянки активної діяльності кори і підкіркових утворень. Ці ділянки — «сторожові пункти» — забезпечують, в частковості, можливість контакту («раппорта») хворого з лікаркою, що гіпнотизує його, і можливість лікувальної дії словом (навіюванням) при ізоляції інших роздратувань із зовнішнього і внутрішнього світу хворого, зануреного в гіпнотичний стан. Гальмування при Р. схоже з гальмуванням при фізіологічному сні.

загрузка...

  В стані неспання сила збудження кіркових кліток відповідає силі роздратування. Різна глибина гальмування в різних областях головного мозку зв'язана з наявністю в них фазових станів, перехідних від сну до неспання. Для фазових станів характерна зміна реакції кліток на дію подразника: при зрівняльній фазі слабкі і сильні подразники діють однаково (наприклад, слово лікарки, виголошене тихо або голосно, викликає однаковий ефект). При глибшому гальмуванні настає парадоксальна фаза, коли слабкі подразники (наприклад, слово) діють однаково або навіть ефективніше, ніж сильні (наприклад, біль), які інколи навіть зовсім не викликають реакції. Звідси можливість цілющої дії навіюванням словом в стані Р.

  У людини Р. досягається дією ритмічних, монотонних, переважно слабких роздратувань на органи дотику (погладжування), слуху (тиха заспокійлива музика, монотонна мова лікарки) і тривалого, ритмічно-монотонного впливу на ін. органи чуття. Ці ритмічні монотонні подразники супроводяться при Р. словесним навіюванням, що створює у хворого уявлення про заспокоєність, бажання заснути, наростаюче відчуття тягаря в століттях, заціпенінні, засипанні і подальшому поглибленні сну. Поєднанням цих роздратувань і словесного навіювання засипання, сну забезпечується виникнення в корі головного мозку більш менш поширеного і різного по глибині гальмування, що виявляється в наростаючій сонливості (1-я стадія Р. — відчуття тягаря в телі, трудності розплющити очі, говорити, послідовно думати — гипотаксия). При продовженні сеансу з'являється неглибокий сон зі своєрідною заціпенілістю м'язів, коли рука, нога і т.п. застигають в доданому лікаркою положенні (каталепсія). Поняття і явища, що вселяються при цьому лікаркою, не лише сприймаються хворим, але і добре запам'ятовуються, засвоюються і відтворюються їм надалі. Що виникають при Р. підвищена навіюваність, гипотаксия, каталепсія, сомнабулізм характеризуються поняттям гіпнотизм.

  У стадії глибокого Р. (сомнабулізм) хворого повністю відгороджений від яких-небудь відчуттів і представлень зовнішнього світу і власного організму і зберігає контакт лише з лікаркою. Після сеансу він не може повідомити, що було з ним під час Р., проте вміст вселеного лікаркою в подальшому виконує. Ефект навіювання і глибина (стадія) Р. не завжди рівнозначні. Високий ефект навіювання можливий і в першій стадії Р. і навіть поза гіпнотичним станом (навіювання наяву). У сомнабулічній фазі Р. умови сприйняття і подальшої реалізації вселеного зазвичай найбільш сприятливі.

  сон, що Розвивається під час Р., служить сам по собі цілющим чинником (регуляція головним мозком функції обміну речовин, внутрішніх органів, діяльності серцево-судинної і ін. систем організму). Р. може застосовуватися як самостійний вигляд лікування або служити частиною терапевтичного комплексу (поряд з медикаментами, фізіотерапевтичними процедурами, дієтою і ін. лікувальними методами). Р. користуються для лікування деяких форм неврозів, психопатій, реактивних станів. Дія Р. можлива для будь-якої людини; прудкість і стадія глибини Р. (гіпнабельність), що досягається, індивідуальні. Лікування Р. всупереч бажанню хворого проводити не доцільне. Помилкове уявлення про універсальну користь лікування Р. будь-якого хворого з будь-яким захворюванням. Вживання Р. за межами лікувальної мети недопустимо, а використання не його лікарками (наприклад, для видовищних демонстрацій) радянським законодавством заборонене.

  Літ.: Лебединський М. С., Нариси психотерапії, М., 1959 (бібл.); Платонов До. І., Слово як фізіологічний чинник, 3 видавництва, М., 1962 (бібл.).

  Би. С. Бамдас.