Гіпербарична оксигенація (від гіпер..., греч.(грецький) báros — тягар і лат.(латинський) oxygenium — кисень), використання чистого кисню під підвищеним (вище атмосферного) тиском в лікувальній і профілактичній меті. Вперше вивчена і детально описана французьким ученим П. Бером (1878). При Р. о. відбувається збільшення насичення крові киснем, прямо пропорційне збільшенню його парціального тиску в навколишній атмосфері; вважають, що при 3 кгс/см 3 кількість фізично розчиненого кисню в плазмі крові достатня для життя організму без гемоглобіну . Для людини допустимий термін Р. о. при тиску в 3 кгс/см 3 складає не більше 3 ч . Триваліше вживання Р. о. недопустимо із-за можливих поразок легенів і порушень центральної нервової системи. Проводиться Р. о. в барокамерах . Метод Р. о. з 50-х рр. 20 ст стали широко застосовувати в медичній практиці для профілактики і лікування деяких захворювань, що супроводяться гіпоксією, наприклад при порушенні мозкового і коронарного кровообігу, отруєнні окислом вуглецю, асфіксії новонароджених, анаеробних інфекціях, для поліпшення результатів лікування іонізуючим випромінюванням злоякісних новоутворень. Р. о. застосовують також в авіації (кисневі маски, шлеми), при підводних дослідженнях і кесонних роботах.
Літ.: Жіронкин А. Р., Панін А. Ф. і Сорокин П. А., Вплив підвищеного парціального тиску кисню на організм людини і тварин, Л., 1965; Лікування підвищеним тиском кисню, пер.(переведення) з англ.(англійський), під ред. Л. Л. Шика і Т. А. Султанова, М., 1968.
