Грошові реформи, здійснювані державою перетворення у сфері грошового звернення, що мають на меті впорядкування грошового звернення і зміцнення всієї грошової системи. Здійснюються різними методами залежно від способу виробництва, політичної системи, положення окремих класів, стану економіки країни і т.д. Д. р. можуть супроводитися вилученням із звернення всіх або частини знецінених паперових знаків і заміни їх новими грошима (паперовими або металевими), зміною золотого вмісту грошей або їх валютного курсу, перебудовою грошової системи і т.п. Д. р. встановлюють перехід від однієї грошової системи до іншої. Наприклад, Канкріна реформа (1839) ввела срібний монометалізм, який в результаті грошової реформи 1895—97 в Росії був замінений золотою валютою. ДО Д. р. відносяться заміна неповноцінної і знеціненої монети повноцінної, що стала, або нерозмінних грошових знаків розмінними; зміни в системі емісії грошей; стабілізація валюти або часткові заходи по впорядкуванню грошового звернення; утворення нової грошової системи у зв'язку з державним перевлаштуванням (див. Грошові системи ).
Для впорядкування грошового звернення використовуються різні методи: дефляція — зменшення грошової маси шляхом вилучення із звернення зайвих паперових грошей; нулліфікация (див. Нулліфікация грошей ) — ліквідація старих грошових знаків і випуск в меншій кількості нових паперових грошових знаків; деномінація — зміна номінальній вартості грошових знаків з обміном по певному співвідношенню старих грошових знаків на нових, крупніші грошові одиниці, одночасно в такому ж співвідношенні перераховуються ціни, тарифи, заробітна плата і т.д.; девальвація — зменшення металевого вмісту грошової одиниці або зниження курсу паперових знаків по відношенню до металу або до іноземної валюті; ревальвація — підвищення металевого вмісту грошової одиниці або курсу паперових знаків по відношенню до іноземної валюти. Часткові Д. р., деномінації, що проводяться методами, і девальвації, не завжди іменуються Д. р.
При капіталізмі Д. р. здійснюються головним чином на користь панівних експлуататорських класів. Вони зазвичай супроводяться зростанням податків, скороченням соціальних витрат держави і т.п. Капіталістичні держави шляхом Д. р. і за допомогою різних державно-монополістичних заходів намагаються зменшити гостроту проявів загальної кризи капіталізму в грошовій системі, добитися впорядкування її деяких елементів (валютного курсу, об'єму грошової маси і т.д.). Особливо часто Д. р. проводяться в умовах загальної кризи капіталізму. Крах золотомонетного звернення, повсюдне поширення паперових грошей, майже хронічне їх знецінення поряд з посиленням нестійкості капіталізму, загостренням його протиріч, зростанням агресивності імперіалістичних країн приводять до того, що Д. р. не можуть забезпечити тривалої стабільності грошового звернення.
Після 2-ої світової війни 1939—45 в капіталістичних країнах були проведені багаточисельні Д. р. Один з найбільших Д. р. — девальвація валют 37 капіталістичних країн в 1949 (у розмірі від 12 до 30% і більш). На сучасному етапі загальної кризи, в умовах звернення паперових грошей і нерозмінних на золото банкнот, девальвації і ревальвації в значній мірі втрачають своє значення як методи стабілізації грошових систем. В ході загострення світового валютної кризи в кінці 60-х — початку 70-х рр. девальвація (американського долара, англійського фунта стерлінгів, французького франка) і ревальвація (марки ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), австрійського шилінга, швейцарського франка) застосовувалися окремими країнами лише як методи часткового виходу з валютної скрути.
Д. р. проводяться в країнах, що звільнилися від колоніального іга. В результаті краху колоніальної системи виник новий тип Д. р., антиімперіалістичних за своїм змістом. Вони направлені на створення національних грошових систем або на оновлення і зміцнення що дісталися їм в спадщину від колоніалізму грошових систем. Д. р. в багатьох державах, що розвиваються, відповідають завданням забезпечення їх економічної незалежності. Характерним прикладом такої Д. р. служить створення національної грошової системи в Гвінейській Республіці, де в 1960 був заснований національний державний центральний банк країни — Банк Гвінейської Республіки, який став випускати в звернення національну грошову одиницю — гвінейський франк. Старі грошові знаки були обмінені на нових по співвідношенню 1:1. У ряді інших країн Д, що звільнилися. р. не привели до створення дійсно національних грошових систем, що в чималій мірі пов'язано з прагненням імперіалістичних держав використовувати Д. р. в колишніх колоніальних країнах як знаряддя своєї неоколоніалістської політики.
В СРСР і ін. країнах соціалізму революційні соціалістичні перетворення зажадали проведення (як їх необхідне елементу) кардинальних Д. р. В спадщину від старих буд СРСР і ін. соціалістичні країни отримали грошове звернення, глибоко засмучене в результаті паперово-грошової інфляції. У СРСР завдання проведення Д. р. був поставлений В. І. Леніним незабаром же після Жовтневої революції. Вона мала на меті оздоровити грошову систему за рахунок буржуазії (що нажилася на війні і розоренні країни) і тим самим підірвати її грошову владу. У цьому полягала нова спрямованість Д. р., в відмінність від Д. р. буржуазних держав. Влітку 1918 Радянська влада припинила знецінення грошей, але Д, що готувалася. р. був зірваний Громадянською війною і військовою інтервенцією 1918—1920. З переходом до неп(нова економічна політика) в Д. р. був висунутий як невідкладна і одному з найважливіших завдань економічної політики. Підготовчою до Д. р. мірою було проведення двох деномінацій. Першим етапом Д. р. був випуск в звернення (в кінці 1922) червінців — банківських квитків Державного банку. Вони на 25% забезпечувалися золотом, а в останній частині — короткостроковими векселями і товарами, що легко реалізовуються, і випускалися в звернення в порядку короткострокового кредитування промисловості і торгівлі під забезпечення векселями і товарами і у міру погашення кредитів поверталися в банк. Золотий вміст червінця був визначений в 7,74234 г чистого золота і відповідно був встановлений його курс в іноземній валюті. Емісія банкнот задовольняла потреби звороту в стійких засобах звернення. В той же час в обігу залишалися совзнаки, що випускалися для покриття бюджетного дефіциту, тобто встановилася система паралельного звернення двох валют — стійкою (червінця) і падаючою (совзнака). Д. р. був завершений в 1924: замість совзнаков були випущені мідні і срібні монети і білети державних скарбівниць. До моменту припинення емісії совзнаков (тобто на 1 квітня 1924) їх маса в зверненні досягла 762,3 квадрильйона рублів, а реальна цінність її складала (у червінцях) всього 15,2 млн. рублів. Совзнаки покупалися по курсу: 1 рубель золотом (білетами державних скарбівниць) = 50 тис. рублів грошовими знаками 1923, або 50 млрд. рублів грошовими знаками колишніх випусків (до деномінації). Між казначейським рублем і банківським червінцем було встановлено співвідношення: 1 червінець = 10 рублів. При такому співвідношенні радянський рубель володів таким же золотим вмістом, як і дореволюційний російський рубель, — 0,774234 г чистого золота і відповідним курсом в іноземній валюті. В ході реформи був ліквідований бюджетний дефіцит, а з жовтня 1924 випуск грошових знаків для покриття дефіциту згідно із законом був заборонений.
Економічна і фінансова напруга при здійсненні соціалістичної індустріалізації країни і колективізації сільського господарства позначилася на сфері грошового звернення, в зв'язки з чим в 1935—36 потрібно було провести його санування (оздоровлення): була ліквідована карткова система розподілу продуктів за твердими цінами, а нові єдині ціни були встановлені на рівні, що перевищував колишній (1924/25), і відповідно був переглянутий валютний курс. Новий золотий вміст рубля був встановлений в 0,176850. В умовах Великої Вітчизняної війни 1941—45 маса товарів в каналах організованого ринку різко зменшилася, що скоротило доходи державного бюджету, тоді як пов'язані з війною витрати різко зросли. Радянський уряд для покриття бюджетного дефіциту, що утворився, вимушений був удаватися до емісії грошей. За три роки війни грошова маса в обігу зросла в 2,4, а до кінця війни — в 3,8 разу. Значно знизилося товарне покриття рубля. При збереженні твердих цін на продукти нормованого постачання тиск надлишкової грошової маси виявився в зростанні цін на колгоспному ринку (у 10—15 разів в порівнянні з довоєнним рівнем) і у введенні підвищених, близьких до ринкових, цін в державній комерційній торгівлі, де товари продавалися без карток. Для ліквідації негативних наслідків війни в грошовому обігу в грудні 1947 була проведена Д. р., скасована карткова система розподілу продуктів і встановлений новий єдиний рівень цін державно-кооперативної роздрібної торгівлі. Всі грошові знаки, що знаходилися в обігу, були обмінені на знов випущені по співвідношенню 10:1, вклади трудящих в ощадні каси до 3000 рублів не піддавалися переоцінці, а понад 3000 рублів переоцінювалися: до 10 тис. рублів — по співвідношенню 3:2 і понад цю суму — по співвідношенню 2:1. Д. р. 1947 відновила повноцінний рубель і укріпила грошове господарство країни. Вона, як і Д. р. 1922/24, а також санування звернення в середині 30-х рр., активно впливала на розвиток суспільного виробництва і сприяла підвищенню матеріального добробуту трудящих.
Д. р. 1947 отримала подальший розвиток в перекладі курсу рубля на золоту базу (1950). Курс рубля до іноземних валют став визначатися безпосередньо на золотій основі. Підвищився його рівень, в подальшому змінився масштаб цін. У 1961 грошові знаки, що знаходилися в обігу, були обмінені без обмежень на знов випущені по співвідношенню 10:1 і в тому ж співвідношенні були змінені ціни всіх товарів, тарифні ставки заробітної плати, пенсії, стипендії і посібники, платіжні зобов'язання, договори і т.д. З врахуванням реального співвідношення цін в СРСР і в головних капіталістичних країнах було встановлено новий (сучасне) золотий вміст рубля (0,987412 г золота) і курс рубля до долара США — 90 копійок за 1 долар; відповідно були фіксовані і курси інших іноземних валют. У зв'язку з девальвацією долара в грудні 1971 курс рубля до долара було змінений і на 1 січня 1972 склав 82 рублі 90 копійок за 100 доларів.
Д. р., проведені в країнах народної демократії безпосередньо після 2-ої світової війни 1939—45, мали своїй на меті упорядкувати грошове звернення: ліквідовувати військово-окупаційні і маріонеткові валюти, відтворити у ряді країн (Югославії, Польщі, Чехословакії, Албанії) національні грошові системи, анулювати грошові накопичення колабораціоністів і спекулянтів підірвати або ослабити фінансову потужність капіталістичних елементів. Ці Д. р. були одним з найважливіших елементів революційних демократичних перетворень. Грошові знаки, що знаходилися в обігу до моменту проведення Д. р., були в межах встановлених лімітів обмінені на нових. Так, в Польщі і Чехословакії старі злоті і крони обмінювалися на нових в межах 500 грошових одиниць на людину. У грошовому обігу Югославії знаходилися сербські і хорватські грошові знаки, випущені при окупантах. Перші з них при проведенні Д. р. 1945 обмінювалися на нову валюту по співвідношенню 20:1, а другі — по співвідношенню 40:1. У Румунії інфляція і знецінення грошей до моменту реформи 1947 досягли великої гостроти, обмінний курс складав 20000:1 при ліміті обміну 3 млн. лей — на кожного робітника і службовця і кожну селянську сім'ю і 1 млн. лей — для останнього самодіяльного населення. У Болгарії ліміт обміну був встановлений в 2000 льовов на людини, а для приватних підприємств в межах 50% місячного фонду заробітної плати (але не понад 35 000 льовов). Обмін вироблявся по співвідношенню 1:1. Принцип нормованого обміну грошових знаків застосовувався при проведенні Д. р. в КНДР(Корейська Народно-демократична Республіка) (у грудні 1947) і в Східній Німеччині (до утворення ГДР(Німецька Демократична Республіка)). Готівка, пред'явлена до обміну на нові грошові знаки понад ліміт, у всіх країнах блокувалися на рахівницях. Особливий характер Д. р. мав в Угорщині, де інфляція досягла безпрецедентних масштабів: контрреволюційні елементи провокували її з метою дискредитації і підривання народно-демократичної влади. При проведенні Д. р. в 1946 обмін вироблявся по курсу 400 тис. квадрильйонів пенге за 1 новий форинт. Абсолютно засмучене грошове звернення отримала в спадщину від старих буд також і КНР(Китайська Народна Республіка): при гоміньдановськом режимі Китай пережив гіперінфляцію, уряд втратив контроль над грошовим зверненням: окрім знецінених паперових грошей, в країні зверталися долари США, англійські фунти стерлінгів, гонконзькі долари, індійські рупії і безліч місцевих грошових знаків різних провінцій. Після перемоги революції (1949) гоміньдановськие гроша були анулювані, а паперові гроші, випущені локальними емісійними центрами, обмінювалися в 1948/49 (у окремих районах обмін завершився в 1951) на загальнодержавні грошові знаки — банкноти Народного банку КНР(Китайська Народна Республіка) (юані). Обмін вироблявся по диференційованих курсах залежно від індексу ринкових цін в різних районах країни. В результаті централізації емісійного апарату і проведення Д. р. вперше за всю історію Китаю утворився єдина загальнодержавна грошова система.
Вказані Д. р. привели до значного скорочення грошової маси в зверненні. Проте при проведенні цих Д. р. в більшості країн ще не існувало фінансово-економічних передумов стабілізації валюти. У європейських соціалістичних країнах вони були створені на початку 50-х рр. (у ГДР(Німецька Демократична Республіка) і Угорщині стабілізація була досягнута вже в 1946—48), а в соціалістичних країнах Азії — в середині і кінці 50-х рр. Стабілізація валюти була головною метою нових Д. р., які проводилися в умовах, коли в цих країнах затвердилася диктатура робочого класу, соціалістичний сектор зайняв пануюче положення в народному господарстві і склалася система народно-господарського планерування. У цей період державні бюджети зводилися з перевищенням доходів над витратами, а успіхи у відновленні і розвитку народного господарства дозволяли створити товарну базу, необхідну для забезпечення стійкості валюти. У Польщі друга Д. р. був проведений в жовтні 1950, в Румунії — в січні 1952, в Болгарії — в травні того ж року, Чехословакії — в червні 1953. Д. р. 50-х рр. супроводилися зміною масштабу цін і фіксацією золотого вмісту валюти кожної країни. Грошові знаки, що знаходяться в обігу, обмінювалися на нових без обмеження. У Польщі і Болгарії обмін вироблявся по співвідношенню 100:1, в Румунії перша тисяча лей обмінювалася на нових по співвідношенню 100:1, друга і третя — 200:1, а понад 3000 лей — 400:1. У Чехословакії суми до 300 крон обмінювалися по співвідношенню 5:1, а понад 300 крон — 50:1. У всіх цих країнах переоцінка вкладів вироблялася на більш пільгових умовах, ніж обмін готівки. Найбільші втрати при вказаних реформах несли експлуататорські і спекулятивні елементи, що накопили великі суми грошових коштів. Проведення реформ сприяло економічному підйому і успішному здійсненню соціалістичної реконструкції народного господарства кожній з цих країн, підвищенню рівня життя трудящих. Карткова система розподілу продуктів в більшості країн була ліквідована або одночасно з Д. р., або через деякий час після її проведення. У КНР(Китайська Народна Республіка) грошова реформа проводилася в березні — квітні 1955, коли реальна цінність юаня була вельми низькою. У зв'язку з цим обмін старих грошей на нових вироблявся (без обмежень) по співвідношенню 10000:1, в такій же пропорції були перераховані товарні ціни, ставки заробітної плати, тарифи і грошові зобов'язання. Д. р. 1955 з'явилася завершуючим етапом досягнутої на той час фактичної стабілізації валюти. При проведенні реформи уряд КНР(Китайська Народна Республіка), не фіксуючи золотого вмісту юаня, встановив курс його в іноземній валюті: у 1970 100 юанів дорівнювали 45 рублям.
Літ.: Ленін Ст І., Загрожуюча катастрофа і як з нею боротися, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 34; його же, Доповідь на I Всеросійському з'їзді представників фінансових відділів Рад 18 травня 1918 р., там же, т. 36; його ж, П'ять років російської революції і перспективи світової революції. Доповідь на IV конгресі Комінтерну 13 листопада. [IV Конгрес Комуністичного Інтернаціоналу 5 листопада — 5 грудня 1922 р.], там же, т. 45, с. 278—94; Про проведення грошової реформи і відміну карток на продовольчі і промислові товари, Постанову Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 р., «Вісті», 1947, 15 грудня; Атлас З. Ст, Нариси з історії грошового звернення в СРСР, М., 1940; його ж, Зміцнення грошових систем СРСР і країн народної демократії. Інфляція в країнах капіталізму, М., 1951; Дьяченко Ст П., Радянські фінанси в першій фазі розвитку соціалістичної держави, ч. 1, М., 1947; Болдирев Би. Р., Фінанси європейських країн народної демократії, М., 1951; Брегель Е. Я., Грошове звернення і кредит капіталістичних країн, 2 видавництво, М., 1955.
