Грановський Тимофій Миколайович [9(21) .3.1813, Орел, — 4(16) .10.1855, Москва], російський історик і громадський діяч, представник лівого крила буржуазно-ліберального напряму. З дворян. Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету (1835). Професор загальної історії Московського університету (1839—55). Російська дійсність, захоплення волелюбною творчістю Пушкіна, Шиллера впливали на формування антикріпосницьких настроїв Р. З 1837 до 1839 Р. займався в Берлінському університеті в Л. Ранке, Ф. До. Савіниї, К. Ріттера і ін., вивчав філософію Гегеля. У 1839 читав в Московському університеті перший в Росії курс історії західноєвропейського середньовіччя, заклавши основи його наукової розробки. Належав до круга західників, активно виступав проти реакційної ідеології, полемізував з слов'янофілами, підкреслюючи спільність історичного розвитку Росії і Західної Європи. Прагнув науку пов'язати з життям, поставити її на службу суспільним інтересам. Показуючи в лекціях закономірність і прогресивність історичного процесу, підводив слухачів до виводу про скороминущий характер крепостнічеських порядків, про їх історичну приреченість. Прогрес розумів ідеалістично, вираження його бачив перш за все в розвитку ідей, в поширенні освіти, в «етичному вдосконаленні людей». Вже в перших курсах, користуючись матеріалами історії минулого, Р. виступив з кафедри університету проти насильства над кріпосним селянством, проти деспотизму. Приймаючи діалектикові Гегеля, в той же час відкидав деякі реакційні межі його філософської системи; виступав проти націоналізму, расизму: всупереч Гегелю, підкреслював історичну роль слов'янства, необхідність вивчення життя народів Сходу. Демократичні тенденції в творчості Р., «пропаганда історією» послужили основою для зближення його з А. І. Герценом і Н. П. Огаревим, хоча Р. не досяг рівня їх матеріалістичних і революційних ідей. У 1843—44 Р. читав свій перший публічний курс, який Герцен оцінив як крупна суспільна подія, другий курс — в 1845—46, третій — в 1851 (опублікований в 1852).
Р. як історик-просвітитель впокорював аудиторію не лише ораторським талантом і глибокою розробкою історичних проблем, але і ідейною спрямованістю лекцій. Він підкреслював необхідність розробки історії народу, одного «з найживіших питань сучасної науки», З убогістю і «пауперизмом», з обезземеленням селян, з повстаннями рабів і колонов Р. зв'язував кризу пізньої Римської імперії. Яскраві картини феодального побуту, розповіді про важку долю рабів або французьких віланов наштовхували слухачів на зіставлення з російським крепостнічеськой селом. Виявляючи цікавість до історії середньовічного міста, Р. підкреслював його внутрішні соціальні протиріччя. З особливим інтересом вивчав т.з. перехідні епохи. У лекціях 1845 відзначав неминучість таких історичних періодів, коли протиріччя «може бути знищене лише насильством». В той же час опасався рішучих революційних дій народу і, полемізуючи з Белінським, віддавав перевагу не якобінцям, а жирондистам, тобто не революціонерам, а силам, що гальмували революцію. Ця ж суперечність позначалася в оцінці ролі держави в розвитку суспільства, в ідеалізації окремих державних діячів, в спробах побачити в рицарстві і церкві сили, здатні пом'якшити антагонізм між феодалами і селянами. В той же час Р. уважно вивчав конституційні форми правління виступав проти монархічного деспотизму, викривав католицьку церкву, що душила освіту і науку. В кінці 40-х рр. переживав творчий підйом. Зросла полемічність його лекцій, посилилася увага до проблем соціальної і економічної історії, до народу, як творця багатств «для небагатьох», борцеві проти національного поневолення. Р. обурювався розправою реакції з французькими пролетарями в 1848. З особою силоміць в пору реакції кінці 40-х рр. звучали слова Р. в захист кріпосного селянства, проти приниження людської особи, проти гоніння на вільну думку. «...Встречая Грановського на кафедрі, — писав Герцен, — легшало на душі. “Не все ще загинуло, якщо він продовжує свою мову”, — думав кожен і вільніше дихав» (Собр. соч.(вигадування), т. 9, 1956, с. 122).
Р. прагнув самостійно вирішити ряд теоретичних проблем. У мові 1852 «Про сучасний стан і значення Загальної історії» Р. шукав нові основи для своєї методології історії, залишаючись, проте, ідеалістом; критикував Гегеля за його «довільну побудову Загальної історії», поставило питання про вплив природних умов на життя суспільства. У роботі «Про родовий побут у древніх германців» (1855), що зберігає наукове значення і понині, Р. полемізував з німецькою історіографією шовініста: аналізуючи древнегерманськую общину, підкреслював спільність розвитку різних племен. Роботи Р. були високо оцінені Чернишевським і Герценом. Чернишевський бачив в Р. оригінального дослідника, що прокладав нові дороги в науці, «просвітителя своєї нації». Герцен, що створив яскравий образ Р. в «Минувщині і думах», відзначав, що кафедра Р. свого часу виросла «в трибуну суспільного протесту». Р. зробив великий вплив на розвиток російської історичної науки.
Соч.: Вигадування, 4 видавництва, М., 1900; Листи Т. Н. Грановського, «Ланки», 1935, [№] 5, 1936, [№] 6; Лекції з історії пізнього середньовіччя, М.. 1971; Лекції Т. Н. Грановського по історії середньовіччя, М., 1961.
Літ.: Ветрінський Ч. (Ст Е. Чешихин), Т. Н. Грановський і його час, 2 видавництва, СП(Збори постанов) Би, 1905; Космінський Е. А., Життя і діяльність Т. Н. Грановського, «Вісник МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова)», 1956 № 4; Асиновськая С. А., З історії передових ідей в російській медієвістіке (Т. Н. Грановський), М., 1955; Алпатов М. А., Праці Т. Н. Грановського, в кн.: Нариси історії історичної науки в СРСР, т. 1, М., 1955; Т. Н. Грановський [Сб. ст.], М., 1970: Т. Н. Грановський, Бібліографія (1828-1967), М., 1969.
