Геофизичний супутник , штучний супутник Землі (ІСЗ), конструкція і наукове устаткування якого передбачають проведення досліджень геофизичних параметрів — щільність атмосфери, геомагнітного поля, радіаційного поля Землі і ін. На ІСЗ(штучний супутник Землі) можуть виконуватися як окремі виміри, так і комплексні геофизичні дослідження, що дозволяють вивчати кореляцію окремих параметрів між собою. Першим ІСЗ(штучний супутник Землі) такого типа є 3-й радянський штучний супутник Землі (запущений в 1958). У 1964 і пізніше в США запущені серії орбітальних геофизичних обсерваторій (ОГО) і полярних орбітальних геофизичних обсерваторій (ПОГО), на яких проведені всілякі геофизичні виміри, зокрема в зоні полярних сяянь і в полярній шапці.
В деяких випадках виміри на Р. с. здійснюються в комплексі із спеціальною програмою спостережень на мережі наземних станцій, що дозволяє досліджувати взаємозв'язок між окремими геофизичними параметрами, а також вивчати сонячно-земні зв'язки (див. Геліогеофізіка ). Прикладом такого супутника є «Космос-261» (запущений в 1968), що проводив виміри одночасно із спостереженнями на мережі іоносферних станцій соціалістичних країн. Особливого типа складають Р. с., виконуючі оперативні спостереження і що мають прикладне значення, наприклад метеорологічні супутники .
Розвиток геофизичних досліджень з допомогою ІСЗ(штучний супутник Землі), ймовірно, приведе до створення спеціалізованих геофизичних орбітальних станцій. Геофизичні спостереження можуть включатися також в програму робіт орбітальних станцій ширшого профілю. Наприклад, такі спостереження були виконані в червні 1971 екіпажем сов.(радянський) орбітальній станції «Салют» у складі Р. Т. Добровольського, Ст Н. Волкова, Ст І. Пацаєва.
