Генріх (Heinrich). У королівстві Германію і «Священної Римської імперії». Найбільш значительни:
Р. I (близько 876—2.7.936, Мемлебен, Саксонія), король з 919, засновник Саксонської династії. Саксонський герцог з роду Людольфінгов. Від вимушеної політики поступок герцогам Р., що посилилися, I поступово переходив до їх підпорядкування. Знов приєднав (925) до Німецького королівства Лотарінгию, що відпала раніше. Для боротьби з набігами угорців збудував і укріпив ряд бургов і створив сильну кінноту; отримав перемогу над угорцями при Ріаде на р. Унструт (933). Військовими походами 928—929 почав захват земель полабських слов'ян. Політика Р. I підготувала значне посилення королівської влади при його синові і наступнику Оттоне I.
Літ.: Bartmuss Н. J., Die Geburt des ersten deutschen Staates, B., 1966.
Р. III (28.10.1017—5.10.1056), король з 1039, імператор з 1046, з Франконської династії; син Конрада II. Спирався на міністеріалов і рицарство. Під час походу до Італії (1046—47) позбавив влади пап, що змагалися, після чого неодноразово призначав кандидатів на папський престол. Проте заступництво Р. III церковною клюнійській реформі підготувало грунт для подальшого посилення папської влади. Поставив Чехію і Угорщину в залежність від імперії; змусив до підпорядкування герцога Лотарінгського.
Р. IV (11.11.1050—7.8.1106, Льєж), король з 1056, імператор з 1084, син Генріха III. В період малоліття Р. IV в Германії посилилися князі, що розкрадали володіння корони. Заходи Р. IV по зміцненню позицій королівської влади в Саксонії викликали Саксонське повстання 1073—75, насилу ним пригнічене. Прагнення зберегти за собою право церковної інвестітури в Германії і Північній Італії привело Р. IV (у 1076) до зіткнення з папою Григорієм VII; розгорілася тривала боротьба за інвестітуру . Відлучений папою від церкви і позбавлений влади, Р. IV був вимушений під тиском князів піти на покаяння до папи в Каноссу (січень 1077). Знов відлучений від церкви (1080), в 1084 опанував Рим і був коронований своїм ставлеником антипапою Климентом III, але відступив перед союзниками Григорія VII — норманнами Південної Італії. Об'єднання пап з німецькими князями, невдалий 3-й похід до Італії (1090—97), повстання проти Р. IV його синів і його полонення не змусили виверткого і енергійного Р. IV визнати себе переможеним. Йому удалося втекти з полону, але під час підготовки нової війни з сином він помер.
В цілому спроба Р. IV зміцнити королівську владу (шляхом зміцнення королівського домена, опори на міністеріалітет і частково на міста) закінчилася повним крахом в умовах зростання роздробленості Німеччини.
Літ.: Schmeidler Ст, Kaiser Heinrich IV, Lpz., 1927; Stern L. und Gericke Н., Deutschland von der Feudalepoche von der Mitte des II. Jahrhunderts bis zur Mitte des 13. Jahrhunderts, B., 1964.
М. Л. Абрамсон.
Р. V (8.1.1081—23.5.1125, Утрехт), король з 1106, імператор з 1111, син Генріха IV. За життя батька зближувався з його противниками — папою і німецькими князями. Після смерті Генріха IV відновив боротьбу з папством за інвестітуру, що закінчилася компромісним конкордатом Вормсським (1122). Із смертю Р. V припинилася Франконська династія.
Р. VI (1165, Німвеген, — 28.9.1197, Мессіна), король з 1190, імператор з 1191 з династії Штауфенов. Син Фрідріха I Барбаросси. Завдяки одруженню на спадкоємиці сіцілійського короля Констанції (1186) приєднав до володінь Штауфенов Сіцілійське королівство (затвердився там лише в 1194).
Р. VII (близько 1275—24.8.1313, Буонконвенто, поблизу Сиени) король з 1308, імператор з 1312, перший з династії Люксембургов. Добився в 1310 передач своєму синові Іоану чеського престолу. У 1310 вторгся до Італії, безуспішно намагаючись силоміць знов підпорядкувати її імперії.
