Інвестітура (позднелат. investitura, від латів.(латинський) investio — одягаюся, вдягаюся), в середні віки в Західній Європі юридичний акт передачі земляного феода (лена), посади, сану, що закріплював васальну залежність (див. Вассалітет ) і що супроводився символічним обрядом: передачею сеньйором васалові жмені землі рукавички, меча, списа, прапора, скіпетра і тому подібне символів влади. Особливим виглядом І. була церковна І., що полягала в призначенні на церковну посаду і введенні в сан; супроводилася двома актами: врученням палиці і кільця, що символізували духовну владу, і передачею земельного володіння і скіпетра — символу світської влади. До кінця 11 ст право церковної І. фактично належало світській владі (у Англії королеві, в «Священній Римській імперії» — імператорові). В кінці 11 ст з домаганнями на виняткове право церковної І. виступило папство. Папа Григорій VII, що розглядав підпорядкування західноєвропейського духівництва своїй владі як перший крок до здійснення політичного верховенства римської курії над країнами Західної Європи, заборонив в 1075 імператорові давати І. прелатам. Між імперією і папством почалася так звана боротьба за інвестітуру (1076), яка перепліталася з виступами світської і церковної знаті проти спроб Генріха IV укріпити королівську владу в Германії. Німецькі єпископи чинили опір спробам як імператора, так і папи обмежити їх самостійність. У запеклій і тривалій боротьбі, критичним епізодом якої була Каносса (1077), ні тій, ні іншій стороні не удалося отримати перемогу. Лише у 1122 був поміщений компромісний конкордат Вормсський. Вибрані капітуламі прелати отримували духовну І. від папи, а світську від імператора. У Германії забезпечувалася участь імператора в обранні прелатів, яким відразу ж давалася світська І.; в Італії і Бургундії імператор був позбавлений участі в обранні прелатів і давав їм світську І. лише 6 місяців опісля. Вормсський конкордат був все ж вигідніший папі, ніж імператорові: він закріплював фактичне крах так званої єпископальної системи, що була з часу Оттона I (936—973) знаряддям королівської влади. Тривала боротьба за І. сприяла посиленню самостійності церковних і світських князів в Германії.
Суперечка про І. поширився і на інші країни Західної Європи, хоча ніде не прийняв таких гострих форм, як в імперії. Конфлікт королівської влади з папством в Англії і Франції закінчився (у Франції в 1104, в Англії в 1107) компромісом: королі відмовилися від І. кільцем і палицею, але зберегли право передачі володінь єпископам і фактично продовжували робити вплив на їх вибори.
Літ.: Bernheim Е., Quellen zur Geschichte des Investiturstreites, Tl 1—2, Lpz. — Ст, 1913—14; Brooke Z. N., Lay investiture, and its relation to the conflict of impire and papacy, Oxf., 1939.
