Гед (Guesde) Жюль (справжнє ім'я і прізвище — Матье Базіль; Basile) (11.11.1845, Париж, — 28.7.1922 Сен-Манде), діяч французького і міжнародного соціалістичного руху, один із засновників французької робочої партії і один з лідерів 2-го Інтернаціоналу. Народився в сім'ї вчителя. У 1860-х рр. прилучився до республіканського руху, співробітничав в республіканському друці в Парижі і в Тулузе. У 1870—71 видавав в Монпелье льовореспубліканськую газету «Друа де л''омм»(«Droits de l''homme»). Гаряче підтримував Паризьку Комуну 1871, за що був засуджений до 5-річного висновку але встиг бігти за кордон. У 1871—76 — в еміграції (у Швейцарії, потім в Італії), де прилучився до бакуністам. Значний вплив на подальший розвиток поглядів Р. зробили роботи Н Р. Чернишевського, з якими він познайомився в ці роки. У 1876 Р. повернувся на батьківщину і взяв участь у французькому робочому русі. Велику увагу Р. приділять вивченню праць До. Маркса; багато в чому сприяли переходу Р. на позиції наукового соціалізму і особисті контакти з К. Марксом і Ф. Енгельсом. Разом с П. Лафаргом Р. став першим пропагандистом марксизму у Франції; багато зробив для розвитку соціалістичного руху в країні. В кінці 1877 Р. заснував соціалістичну газету «Егаліте» («Egalité«) — перший орган, що популяризував ідеї наукового соціалізму у французькому робочому русі і що підготував утворення Робочої партії (1879). Р. брав участь в складанні програми цієї партії (див. Гаврськая програма 1880). Очолюючи в 1880—1901 Робочу партію, Р. вів боротьбу з дрібнобуржуазними течіями в робочому русі — прудонізмом і анархізмом, з напрямом крайнього опортунізму в самій партії — поссибілізмом (див. Поссибілісти ) . Виступав проти антинародної політики буржуазних республіканців, особливо проти політики колоніальних захватів. У 1893 Р. був вибраний член палати депутатів французького парламенту, де став лідером соціалістичної фракції. Керував боротьбою партії за економічні вимоги пролетаріату (8-вартовий робочий день, підвищення зарплати і ін.). Займаючи в більшості випадків правильну позицію в боротьбі проти реформізму у французькому соціалістичному русі (наприклад, в кінці 1890-х рр. відносно входження в буржуазний уряд соціаліста А. Мільерана і ін.), Р. допускав деякі теоретичні і тактичні помилки по низці запитань, наприклад В т. н. справі Дрейфуса (див. Дрейфуса справа ), займав сектантські позиції невтручання в боротьбу.
В рядах французькій Об'єднаній соціалістичній партії (заснована в 1905) Р., залишаючись одним з її лідерів, став поступово скачуватися на позиції центризму. Зберігаючи на словах вірність марксизму, він в той же час мирився з тим, що партія на ділі все більше ставала на грунт опортуністичної практики, обмежуючись головним образом парламентською діяльністю. З початку 1-ої світової війни Р. зайняв позицію социал-шовініста і увійшов до імперіалістичного уряду Франції (у серпні 1914 — жовтні 1915 державний міністр). Зрада Р. соціалізму була його політичною смертю. Втративши свій минулий авторитет, Р. більш вже не грав крупної політичної ролі. Після утворення компартії Франції (1920), до якої увійшла основна маса соціалістів, Р. залишився в рядах Соціалістичній партії.
Перший період діяльності Р. як пропагандиста ідей марксизму у французькому робочому русі і талановитого популяризатора теорії наукового соціалізму був високо оцінений К. Марксом і Ф. Енгельсом, в той же час вони відзначали його схильність до помилок сектантського і догматичного характеру. Ст І. Ленін, що оцінював Р. на пізнішому етапі його діяльності і віддавав належне його заслугам у минулому, відзначав центристське переродження гедізма поступове вмирання «напряму Геда», а після зради Р. в 1914 таврував позицію Р. як социал-шовініста.
Соч.: Essai de catéchisme socialiste, Brux., 1878; Le socialisme au jour le jour, P., 1899; Quatre ans de lutte de classe à la chambre 1893—1898, v. 1—2, P., 1901; Questions d''hier et d''aujourd''hui. Le réformisme bourgeois. Les syndicats et le parti socialiste, P., 1911; Ça et là: De la propriété, la commune, le collectivisme, P., 1914; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Колективізм, М., 1905; Державні підприємства і соціалізм, М., 1907; Програма французької робочої партії, СП(Збори постанов) Би, 1906 (совм. з П. Лафаргом).
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 22, с. 503—25; т. 34, с. 283; т. 37, с. 261—65, 399—400; т. 39, с. 57; Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 26, с. 111—18, 209—65; т. 31, с. 93; Engels F. et Lafargue P. et L., Correspondance, v. 1—3, P., 1956—59; Zévaès A., Jules Guesde (1845—1922), P., 1928; Торез М., Ізбр. проїзв.(твір), т. 1, М., 1959, с. 298, 411; Белкин І. Д., Жюль Гед і боротьба за робочу партію у Франції, М., 1952.
