Гафур Гулям (псевдонім; справжнє ім'я і прізвище Гафур Гулямовіч Гулямов) [27.4(10.5) .1903, Ташкент, — 10.7.1966, там же], узбецький радянський письменник, академік АН(Академія наук) Узбецькою РСР (1943), народний поет Узбецької РСР (1963). Член КПРС з 1946. Народився в сім'ї селянина-бідняка. Почав друкуватися в 1923. Разом з Хамзой заклав основи нового узбецького віршування. Постійна тема творів Р. Р. — соціалістична праця і формування нової людини. У віршах і прозі Р. Р. критикує пережитки минулого, затверджує соціалістичну дійсність: поема «Кукан-батрак» (1930), збірки «Динамо» (1931) і «Гумористичні розповіді» (1931). Широко відомі його ранні гумористичні повісті «Пустун», «Ядгар», «Ожилий труп», «Хто винен?".
В роки Великої Вітчизняної війни придбали популярність антифашистські вірші Р. Г.: «Я—еврей», «Ти не сирота», «Час», «Свято на нашій вулиці», «Чекаю тебе, син мій», включені в збірці «Йду зі сходу» (1943; Державна премія СРСР, 1946). У своїх віршах поет оспівує життя на радянській землі: «Все твоє» (1947), «Комунізму — ассалом!» (1949), «Полю Робсону» (1949), «Щастя рідної землі» (1951), «Свято в Янги-Ере» (1957), «Ядгар» (1961), «Ленін і Схід» (1961). Переклав узбецькою мовою твори світової класики, у тому числі «Графа Нуліна» А. С. Пушкіна, «У весь голос» Ст Ст Маяковського, «Одруження Фігаро» П. Бомарше, «Отелло», «Короля Ліра» В. Шекспіра, «Гулістан» Сааді. Для творчості Р. Р. характерне різноманіття жанрів і видів. Ленінська премія (1970, посмертно). Нагороджений 3 орденами Леніна, 4 ін. орденами, а також медалями.
Соч.: Асарлар, т. 1—5, Тошкент, 1964—67; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вибране. Вірші, М., 1958; Зустрічаючи майбутнє, Таш., 1966; Пустун, М., 1968.
Літ.: Якубов Х., Гафур Гулям. Життя і творчість, Таш., 1959; Гафуру Гуляму — 60 років. [Статті Н. Тіхонова, До. Яшена, М. Турсун-заді], «Зірка Сходу», 1963 № 5; Мамажонов С., Гафур Гулом прозаси, Тошкент, 1966; Шукуров Н., Гафур Гуломнінг лірик поезіядаги маораті, Тошкент, 1966.
