Виготський Лев Семенович [5 (17) .11.1896, Орша — 11.6.1934, Москва], радянський психолог, розробив культурно-історичну теорію в психології. Народився в сім'ї службовця, закінчив юридичний факультет Московського університету (1917) і одночасно історико-філософський факультет університету ним. Шанявского. З 1924 працював в Московському державному інституті експериментальний психології, потім в заснованому їм інституті дефектології; пізніше читав курси лекції у ряді вузів Москви, Ленінграда і Харкова. Професор інституту психології в Москві. Становлення Ст як ученого збіглося з періодом перебудови радянської психології на основі методології марксизму, в якій він взяв активну участь. У пошуках методів об'єктивного вивчення складних форм психічної діяльності і поведінки особи Ст піддав критичному аналізу ряд філософських і більшість сучасних йому психологічних концепцій («Сенс психологічної кризи», рукопис, 1926), показуючи безплідність спроб пояснити поведінку людини, зводячи вищі форми поведінки до нижчих елементів. У книзі «Історія розвитку вищих психічних функцій» (1930—31, опублікованою 1960) даний розгорнутий виклад культурно-історичній теорії розвитку психіки: по Ст, необхідно розрізняти два плани поведінки — натуральний (результат біологічної еволюції тваринного світу) і культурний (результат історичного розвитку суспільства), психіки, що зляться в розвитку. Суть культурної поведінки — в його опосредованності знаряддями і знаками, причому перші направлені «в зовні», на перетворення дійсності, а другі «у всередину» спочатку на перетворення інших людей потім — на управління власною поведінкою. Останніми роками життя Ст основну увагу приділяв вивченню структури свідомості («Мислення і мова», 1934). Досліджуючи мовне мислення, Ст по-новому вирішує проблему локалізації вищих психічних функцій як структурних одиниць діяльності мозку. Вивчаючи розвиток і розпад вищих психічних функцій на матеріалі дитячої психології, дефектології і психіатрії Ст приходить до висновку, що структура свідомості — це динамічна смислова система тих, що знаходяться в єдності афектних вольових і інтелектуальних процесів.
Культурно-історична теорія Ст породила найбільшу в радянській психології школу, з якої вийшли А. Н. Леонтьев, А. Р. Лурія, П. Я. Гальперін, А. Ст Запоріжець, П. І. Зінченко, Д. Б. Ельконін і ін.
Соч.: Етюди по історії поведінки, М. — Л., 1930 (совм. з А. Р. Лурія); Ізбр. психологічні дослідження, М., 1956; Розвиток вищих психічних функцій, М., 1960; 1549 Психологія мистецтва, М., 1965, 2 видавництва, М., 1968.
Літ.: Леонтьев А. Н., Лурія А. Р., Психологічні переконання Л.С. Виготського, в кн.: Виготський Л. С., Ізбр. психологічні дослідження, М., 1956; Лурія А. Р., Теорія розвитку вищих психічних функцій в радянській психології, «Питання філософії», 1966 № 7; Леонтьев А. А., Психолінгвістика, Л., 1967; Брушлінський А. Ст, Культурно-історична теорія мислення; М., 1968.
