Висуванство, в радянській державі організоване висунення передових робітників і селян на керівну роботу в державний, господарський, кооперативний, профспілковий і інший апарат. Завдання залучення трудящих в управління державою була поставлена В. І. Леніним напередодні Жовтневої революції і в перші роки Радянської влади, конкретизована у вирішеннях 9-го, 10-го, 11-го і 13-го партз'їздів, а також в постанові ЦК ВКП (б) від 7 березня 1927 «Про завдання партії в справі висунення робітників і селян в держапарат». Те, що направляється Комуністичною партією Ст зіграло велику роль в зламі старого і створенні нового радянського державного апарату, формуванні нової радянської інтелігенції, зміцненні диктатури пролетаріату. Відбір висуванців проводився в партійному і профспілковому порядку за участю широких мас трудящих. На керівну роботу висувалися кваліфіковані робітники і селяни, не що мали спеціальної освіти, але що володіли високою класовою свідомістю, життєвим досвідом, проявили організаторські здібності в ході соціалістичного будівництва. Найбільшого розвитку Ст досягло в період будівництва економічного фундаменту соціалізму в СРСР (1921—32). До кінця першої п'ятирічки керівні кадри країни шляхом Ст виросли на 800—900 тис. чіл. Як система Ст з початку 30-х рр. пішло на спад. Поступово воно замінювалося плановою підготовкою фахівців в різних середніх і вищих спеціальних учбових закладах СРСР.
Літ.: Ленін Ст І., Чергові завдання Радянської влади, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36; його ж, Держава робітників і партійний тиждень, там же, т. 39; Склад керівних працівників і фахівців Союзу РСР, М., 1936, с. 392, 457; Робочий клас в управлінні державою (1926—1937 рр.), М., 1968; Радянська інтелігенція (Історія формування і зростання. 1917—1965 рр.), М., 1968.
