Варіації (від латів.(латинський) variatio — зміна), музична форма, заснована на видозмінах теми, вигаданої композитором або запозиченою їм (зрідка — два і навіть три тим). Звідси назва «Тема з В.», яка часто дається творам в цій формі. Витоки Ст — в народній творчості, в змінах, яким піддається пісенна форма при куплетних повтореннях. Тема Ст зазвичай проста по фактурі, виконується в помірному темпі, що дозволяє провести в Ст послідовні фактурні, темпові, жанрові зміни. Розрізняють Ст, що зберігають структуру теми (Ст на бассо остінато, на витриману мелодію і строгі Ст) і що міняють її (вільні Ст). У першому випадку варіювання стосується всіх або деяких елементів теми — мелодії, фактури, поліфонічної тканини, в окремих Ст — ладу, темпу і тактового розміру (Пасакалія до мінор І. С. Баха, 32 В. Бетховена для фортепіано, Персидський хор з опери «Руслан і Людмила» Глінки). У другому випадку Ст пов'язані з темою через загальні мелодійні звороти, але міняють жанр, розмір, темп, структуру і в результаті утворюється сюїтообразная форма (Симфонічні етюди Шумана для фортепіано, 2-я частина тріо «Пам'яті великого художника» Чайковського, 2-я частина концерту № 3 Прокофьева для фортепіано). Можливе об'єднання обох форм варіювання (фінал сонати №2 Шостаковича для фортепіано). Інколи, як видно з прикладів, Ст входять складовою частиною в сонатно-симфонічний цикл або ін. музичну форму.
Літ.: Протопопів Вл., Варіаційні процеси в музичній формі, М., 1967; Адігезалова Л., Варіаційний принцип розвитку пісенних тим в російській радянській симфонічній музиці, в збірці: Питання сучасної музики, Л., 1963: Fischer До., Zur Theorie der Variation im 18. und beginnenden 19. Jahrhundert, в кн.: Festschrift J. Schmidt — Görg..., Bonn, 1957.
