Валютні резерви, запаси іноземної валюти і золота, які мають в своєму розпорядженні урядові органи або центральні банки тієї або іншої країни для платежів по міжнародних розрахунках, пов'язаних із зовнішньою торгівлею, інвестиціями і ін. операціями. Золото, як світові гроші, грає роль основних В р., оскільки воно вільно може бути перетворене на будь-яку іноземну валюту, в якій мають бути вироблені платежі. Проте прямі платежі золотом як правило, не виробляються, оскільки розрахунки між контрагентами по міжнародних операціях зазвичай передбачаються в якій-небудь національній валюті. Іноземна валюта, що включається до складу офіційних Ст р. країни, є такими, що в основному належать центральному банку, казначейству і ін. державним органам вільні залишки на рахівницях в іноземних банках і в невеликій частині іноземні банкноти і монети. До загальних Ст р. країни зараховуються, крім того, засоби у іноземних валютах, що належать комерційним банкам, що здійснюють міжнародні розрахунки. Міжнародний валютний фонд (МВФ), що публікує статистичні дані об Ст р. країн — членів Фонду, включає до складу офіційних Ст р. також суми, внесені до капіталу Фонду в золоті, оскільки в межах вільного залишку цих сум кожна країна має право автоматично вимагати необхідну їй іноземну валюту. З початку 1970 МВФ включає до складу офіційних резервів спеціальні права запозичення (СДР).
Ст р. створюються в кожній країні для покриття тимчасових перевищень платежів над вступами по міжнародних розрахунках. Розміри необхідних країні Ст р. залежать від розмірів і частоти розривів між витратою і приходом іноземної валюти. Наявність Ст р. визначає так звану міжнародну ліквідність країни, тобто її здатність безперебійно виробляти платежі по зовнішніх розрахунках. Умовно її визначають по співвідношенню Ст р. з сумою імпорту країни як головні статті в міжнародному платіжному звороті: зниження цього співвідношення свідчить про погіршення ліквідності і навпаки. Зіставлення загальних Ст р. всіх капіталістичних країн з сумою світового імпорту показує, що з середини 1950-х рр. загальна міжнародна ліквідність знижується, оскільки темп зростання Ст р. значно відстає від зростання світової торгівлі. Проте при цьому ліквідність одних країн покращується, а інших — погіршується, у зв'язку з чим виникла проблема міжнародної ліквідності. Різкі коливання в розподілі Ст р. між капіталістичними країнами відображають дію закону нерівномірного розвитку капіталізму. Після 2-ої світової війни 1939—45 Ст р. капіталістичних країн збільшилися з 53,1 в 1948 до 76,6 млрд. доларів в 1968, тобто на 43%, а звороти по зовнішній торгівлі виросли за той же період з 114,1 до 437,6 млрд. доларів, тобто майже в 4 рази. Ст р. США, що складали в 1948 24,4 млрд. доларів (у золоті), знизилися на кінець 1969 до 16,9 млрд. доларів (у тому числі 11,8 млрд. доларів в золоті). За той же період Ст р. капіталістичних країн континентальної Європи збільшилися з 6,1 до 35,4 млрд. доларів. Скорочення Ст р. США обумовлене дефіцитністю їх платіжного балансу, воно різко погіршує міжнародні валютні позиції США і ставить долар під загрозу девальвації.
В соціалістичних країнах Ст р. використовуються для планомірного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків і грошових розрахунків з капіталістичними країнами. Для взаємних розрахунків Ст р. цим країнам, як правило, не потрібні, оскільки отримувані кожною соціалістичною країною від ін. соціалістичних країн товари і послуги оплачуються нею постачаннями товарів і послуг. Проте в окремих випадках Ст р. використовуються соціалістичними країнами для надання кредитів ін. соціалістичним країнам в золоті або іноземній оборотній валюті.
