Буркхардт (Burckhardt) Якоб (25.5.1818, Базель, — 8.8.1897, там же), швейцарський історик і філософ культури. Вчився в Берлінському університеті в Л. Ранке . Професор університету в Базелі (1858—93). Би. був таким, що зачинає напряму в історіографії, що висував в протилежність школі Ранке на перший план не політичну історію, а історію духовної культури (інколи школу Б. називають «культурно-історичною»). Як історик культури Б. займався проблемами Древньої Греції, Відродження, бароко. Головна робота Б. «Культура Італії в епоху Відродження» (1860, в російському переведенні, т. 1—2, 1904—06) дає ряд яскравих картин культурного побуту Ренесансу, організованих довкола крізної ідеї ренесансного індивідуалізму, в якому Б. виявляє витоки новоєвропейського буржуазного світовідчування. До кінця життя Б. приходить до усе більш песимістичним виводам відносно перспектив існування ліберальних суспільних форм і вільної натхненної особи в позднебуржуазную епоху; критика культури в Би. — одна із сполучних ланок між романтизмом і прогнозами про нового варвара в Ніцше (на якого пізній Би. зробив вплив) і в Шпенглера .
Літ.: Грамши А., Ізбр. проїзв.(твір), т. 3, М., 1959, с. 271—74,291; Kaegi W.. Jacob Burckhardt, Bd 1—2, Basel [1947—50].
