Шпенглер (Spengler) Освальд (29.5. 1880, Бланкенбург, Гарц, — 8.5.1936, Мюнхен), німецький філософ-ідеаліст, представник філософії життя . Став відомим після сенсаційного успіху головної праці «Захід Європи» («Der Untergang des Abendlandes», Bd 1—2, 1918—22, русявий.(російський) пер.(переведення), т. 1, 1923). У 20-і рр. виступав як публіцист консерватівно-националістічеського напрями, близький до фашизму, проте в 1933 відхилював пропозицію нацистів про співпрацю. Гітлерівський режим піддав Ш. бойкоту, що не перешкодило ідеологам нацизму широко використовувати положення Ш., перетворюючи їх на знаряддя своєї демагогії.
Вирішальний вплив на Ш. надала філософія Ф. Ніцше. Ш. виходить з поняття органічного життя, підданого необмеженому розширенню. Культура трактується як «організм», який, по-перше, володіє самим жорсткою крізною єдністю і, по-друге, відособлений від інших, подібних до нього «організмів». Це означає, що єдиної загальнолюдської культури немає і бути не може; ідея прямолінійного прогресу піддана висміюванню. Ш. налічує 8 культур: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, «аполлоновськая» (греко-рімська), «магічна» (візантійсько-арабська), «фаустовськая» (західноєвропейська) і культура майя; очікується народження російсько-сибірської культури. Кожному культурному «організму», по Ш., заздалегідь відміряний певний (близько тисячоліття) термін, залежний від внутрішнього життєвого циклу. Вмираючи, культура перероджується в цивілізацію. Цивілізація як протилежність культури є, з одного боку, еквівалент шпенглеровських понять мертвої «протяжності», бездушного «інтелекту», а з іншої — стоїть в контексті висхідних до Ніцше концепцій «масового суспільства» . Перехід від культури до цивілізації є перехід від творчості до безпліддя, від становлення до окостеніння, від героїчних «діянь» до механічної «роботи»; для греко-рімської культури він стався в епоху еллінізму, а для західного світу — в 19 ст З настанням цивілізації витівок. і літ.(літературний) творчість робиться нібито непотрібним; тому Ш. пропонує відректися від культурних претензій і вдатися до голого техніцизму. Визнаючи безглуздя імперіалістичного політиканства, Ш. зве прийняти її як «долю» сьогодення і грядущих поколінь. Стиль викладу в Ш. побудований на операції розгорнутими метафорами, причому метафоричне зближення слів часто підміняє логіку понять.
Соч.: Der Mensch und die Technik. Beitrag zu einer Philosophie des Lebens, Münch., 1931; Reden und Aufsötze, [3 Aufl.], Münch., [1951]; Urfragen. Fragmente aus dem Nachlass, Münch., 1965; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Філософія майбутнього, Іваново-Вознесенськ, 1922; Пруссія і соціалізм, П., 1922; Чи песимізм це?, М., 1922.
Літ.: Лазарев Ст Н., О. Шпенглер і його погляди на мистецтво, М., 1922; Освальд Шпенглер і захід Європи, М., 1922; Давидов Ю. Н., Мистецтво і еліта, М., 1966, с. 251—77; Аверінцев С., «Морфологія культури» О. Шпенглера, «Питання літератури», 1968 №1; Асмус Ст Ф., Маркс і буржуазний історизм, в його кн.: Ізбр. філос.(філософський) праці, т. 2, М., 1971; Hughes Н. S., Oswald Spengler. A critical estimate, N. Y., [1962]; Spengler-studien. Festgabe für М. Schräter zum 85. Geburtstag, hrsg. v. A. М. Koktanek, Münch., 1965.
