Шпет Густав Густавовіч [26.3(7.4). 1879, Київ, — 23.3.1940, обл. Томська], російський філософ-ідеаліст, послідовник феноменології Е. Гуссерля . Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету (1905). З 1907 в Москві, приват-доцент (з 1910) і професор (1918—23) Московського університету; у 1923—29 віце-президент Російської академії художніх наук (потім ГАХН). У концепції Ш. універсальне розуміння («зрозуміло») означає відшукання «перших початків» і «принципів» буття, які Ш. називав «сенсами», «ейдосамі», «ідеями». Дійсність не просто «дана» в досвіді, вона, згідно Ш., «загадана», і виявлення її сенсу досягається через розкриття інтуїтивних актів людського розуму. Інтуїцію Ш. трактував у дусі раціоналізму Р. Декарта, Б. Спінози і Г. Лейбніца: інтуїтивне «узреніє суті» повністю виразимий і що повідомляється засобами дискурсивних, логічних визначень, хоча розум спочатку убачає суть («сенс») так само безпосередньо, як безпосередньо сприймаються плотсько-дані речі. Опосередковування є момент похідний, це — опис, доказ, інтерпретація. У вигадуванні «Внутрішня форма слова» (1927) філософія мови з'являється як основа філософії культури, передбачено багато ідей пізнішої філософії —«герменевтики» (вчення про тлумачення). У 30-х рр. переводив і коментував твори світовою, головним чином англійською, літератури (Дж. Байрона, Ч. Діккенса і ін.). Перевів «Феноменологію духу» Г. Гегеля (опубл. 1959).
Соч.: Явище і сенс, М., 1914; Філософський спадок П. Д. Юркевіча, М., 1915; Історія як проблема логіки, ч. 1, М., 1916; Свідомість і його власник, М., 1916; Філософський світогляд Герцена, П., 1921; Нарис розвитку російської філософії, ч. 1, П., 1922; Антропологізм Лаврова в світлі історії філософії, П., 1922; Естетичні фрагменти, в, 1—3, П., 1922— 1923; Введення в етнічну психологію, ст 1, М., 1927.
