Бубнов Андрій Сергійович (партійні псевдоніми Хімік, Яків; літературні псевдоніми А. Глотов, С. Яглов, А. Б. і ін.) [23.3(4.4) .1883, Іваново-Вознесенськ, нині Іваново, — 12.1.1940], радянський державний і партійний діяч, історик-публіцист. Член Комуністичної партії з 1903. Народився в сім'ї керівника текстильною фабрикою. Вчився в Московському сільськогосподарському інституті, звідки виключений за революційну роботу. У 1905 член Іваново-Вознесенського комітету РСДРП, в 1906 член бюро Іваново-Вознесенського союзу РСДРП. Учасник 4-го (1906) і 5-го (1907) з'їздів РСДРП. У 1907 член Московського комітету РСДРП. У 1908 член Обласного бюро РСДРП Центрального промислового району. У 1909—17 вів партійну роботу в Н. Новгороді, Сормове, Петербурзі, Самарі і ін. містах. Неодноразово піддавався репресіям. У 1910 був кооптований до складу Більшовицького центру в Росії. На 6-ій (Празькою) Всеросійській конференції РСДРП (1912) вибраний кандидатом в члени ЦК РСДРП. З 1912 співробітничав в «Правді». Після Лютневої революції 1917 член Московського обласного бюро РСДРП (б). Делегат 7-ої (Квітневою) конференції РСДРП (б); на 6-м-коді з'їзді партії вибраний в ЦК РСДРП (б), був представником ЦК в комітеті Петрограду РСДРП (б). На засіданні ЦК 10(23) жовтня 1917 вибраний в Політбюро; на засіданні ЦК 16(29) жовтня 1917 — у військово-революційний партійний центр по керівництву Жовтневим озброєним повстанням; член Петрограду ВРК, комісар всіх залізничних вокзалів. Після 2-го з'їзду Рад — член ВЦИК, член колегії Наркомпуті. У листопаді 1917 як комісар залізниць Республіки відряджався на Південь; брав участь в ліквідації каледінщини. У 1918 примикав до «лівим комуністам» . З березня 1918 в складі Українського радянського уряду і ЦК КП (б) В; з жовтня 1918 член Київського підпільного обласного бюро КП (б) В. У 1919 очолив Ревком, потім Виконком Ради в Києві. Вибраний член Політбюро ЦК КП (б) В; член РВС(Реввоєнрада) Українського фронту і РВС(Реввоєнрада) 14-ої армії. З кінця 1919 працював в Москві в Головному управлінні текстильної підприємств, член бюро МК РКП (б). Брав участь в ліквідації кронштадтського заколоту 1921. У 1921—22 член РВС(Реввоєнрада) Північно-кавказького військового округу. У 1922—23 завідувач Агітпропом ЦК РКП (б). У 1920—21 примикав до Групі «демократичного централізму», в 1923 — до троцькістської (див. Троцькізм ) опозиції, від якої незабаром відійшов. З початку 1924 по вересень 1929 начальник Політуправленія РККА і член РВС(Реввоєнрада) СРСР, член Оргбюро ЦК ВКП (6). У 1925 секретар ЦК РКП (б). У 1929—37 нарком освіти РРФСР. Активно сприяв проведенню в життя закону про загальне обов'язкове початкове вчення, був прибічником політехнічної освіти; багато уваги приділяв ідейності викладання, боровся із збоченнями у вмісті і методиці вчення. На 8-м-коді, 11-м-коді, 12-м-код з'їздах РКП (б) обирався кандидатом в члени ЦК, а на 13—17-м-коді — член ЦК партії. Був членом ВЦИК і ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР. Нагороджений орденом Леніна і орденом Червоного Прапора.
Би. — автор ряду крупних робіт по історії Комуністичної партії: «Основні моменти в розвитку комуністичної партії в Росії» (1921), «Основні питання історії РКП» (1924), монографічна стаття «ВКП» в 1-м-коді видавництва БСЕ (т. II, с. 8—544; вийшла також окремим виданням).
Соч. (окрім указ. у статті): Про Червону Армію. [Сб.], М., 1958; Автобіографія, в кн.: Енциклопедичний словник «Гранат», т. 41, ч. 1, М., 1927, с. 47—50; Статті і мови про народну освіту, М., 1959.
Літ.: Біневіч А., Серебрянський 3., Андрій Бубнов, М., 1964.
