Бойкот Державної думи, відмова від участі у виборах в Думу, тактичне гасло більшовиків, що закликало до активного політичного бойкоту так званою Булигинськой думи (1905) і 1-ої Державної думи (1906). Скликання Булигинськой думи, по вираженню Ст І. Леніна, був конституційною приманкою, «відтяжним пластиром революції». Б. Р. д. повинен був зірвати цей план задушення революції. «Гасло бойкоту булигинськой Думи і був гаслом боротьби за дорогу безпосередньо революційної боротьби проти дороги конституційно-монархічного» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 16, с. 6). Проводячи Б. Р. д., більшовики ставили завдання «дискредитувати цю затію уряду», «не допустити самого здійснення цієї політичної комедії», розвернути масову агітацію за озброєне повстання і створення тимчасового революційного уряду. Необхідність Би. Р. д. витікала з наявності в країні революційного підйому. Активний бойкот був «... природним доповненням зарядженої електрикою атмосфери. Це гасло нічого не “вигадувало” тоді, він лише формулював точно і що вірно йде вперед і вперед, йде до прямого натиску під'їм» (там же, с. 12). Гасло активного бойкоту було підтримане майже всією соціал-демократією Росії. Його проводили також есери і «Союз союзів» — лівий фланг буржуазного лібералізму. Лише меншовики виступили проти цього гасла. Активний бойкот Булигинськой думи виправдав себе. Самодержавству так і не удалося провести вибори. Дума була зметена революцією. Бойкот зробив великий вплив на формування революційної свідомості мас «... дав народним масам в живій, конкретній формі пролетарську оцінку Думи, як установи, безсилої вирішити корінні питання революції» (там же, т. 14, с. 68).
Більшовики продовжували тактику бойкоту і при виборах в 1-у Думу. Проте політична обстановка змінилася, революційний рух йшов на спад. Продовження Б. Р. д. вже не могло дати таких результатів, як в період підйому революції. Зірвати вибори в Думу не удалося. У цих умовах Би. Р. д., як говорив Ленін, був «помилкою, хоча і невеликою, легко виправною...» (там же, т. 41, с. 18). Більшовики взяли участь в 2-ій Державній думі. Вони йшли туди, щоб використовувати думську трибуну для агітації. Дума відкривала додаткові можливості зближення з революційним селянством проти кадетів і самодержавства. Коли, при виборах в 3-у Думу, опортуністична групка одзовістів запропонувала повернутися до тактики бойкоту, Ленін виступив проти них, т.к. в тих умовах бойкот не підсилював рух, а ослабляв силу агітації. Оцінюючи згодом (1920) тактику Б. Р. д., Ленін писав: «Більшовицький бойкот “парламенту” в 1905 році збагатив революційний пролетаріат надзвичайно коштовним політичним досвідом, показавши, що при поєднанні легальних і нелегальних, парламентських і позапарламентських форм боротьби інколи корисно і навіть обов'язково відмовитися від парламентських. Але сліпе, наслідувальне некритичне перенесення цього досвіду на інші умови, в іншу обстановку є найбільшою помилкою». Більшовики не змогли б укріпити і підсилити революційну партію пролетаріату, якби «...не отстоялі в найсуворішій боротьбі обов'язковості з'єднання з нелегальними формами боротьби форм легальних...» (там же, с. 18, 19).
Літ.: КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 7 видавництво, ч. 1, М., 1954; Історія КПРС, т. 2, М., 1966; Див. також літературу при ст. Державна дума в Росії.
