Басмацтво (від тюрк.(тюркський) басмак — нападати, налітати), озброєний контрреволюційний націоналістичний рух в Середній Азії в 1917—26. Було формою класової боротьби феодалів, баїв, кулаків, мулл, національної буржуазії проти Радянської влади. Їх підтримували і направляли англійські і американські інтервенти, реакційні круги Туреччини, Китаю, Афганістану, а також російські білогвардійці. Ідеологічною основою Б. були панісламізм, пантюркизм, буржуазний націоналізм. Безпосередні керівники Б. — контрреволюційні організації Шур-і-іслам, Улема, «Алаш» і ін. Створивши в 1917 контрреволюційне «кокандськоє автономний уряд» (див. «Кокандськая автономія» ), ці організації сформували банди басмачів і почали озброєну боротьбу проти Радянської влади з метою відділення Туркестану від Радянської Росії і встановлення в нім панування національної буржуазії і феодалів під протекторатом іноземних держав. У організації і озброєнні банд басмачів влітку 1918 брали участь офіційні представники іноземних держав — керівник військово-дипломатичній місії англійського уряду Ф. Бейлі і американський консул в Ташкенті Р. Тредуелл. Формуванням і вченням зграй басмачів займалися англійський, турецькі і білогвардійські офіцери. Ватажками банд басмачів були баї, манапи, мулли, чиновники, беки і пр. Тактика басмачів зводилася до раптових нальотів на радянські військові частини, промислові об'єкти, залізничні станції, склади, населені пункти і супроводилася масовими вбивствами підпалами і руйнуваннями. З особливою жорстокістю басмачі розправлялися з партійними і радянськими працівниками, а також з жінками, що скинули паранджу. Перші загони басмачів на чолі з Іргашем з'явилися в кінці 1917 в Коканде. Весной 1918 басмачі розвернули активні дії в районі м. Ош. Осенью 1918 в східній частині Ферганської області виступили басмацької групи Мадамін-бека. Головною ареною басмацького руху в Туркестані в 1918—20 стала Ферганська долина. У серпні 1919 ватажок мусульманської білої «гвардії Туркестану» Мадамін-бек уклав військово-політичну угоду про спільні дії проти Радянської влади з командувачем куркульською армією К. Монстровим (Південна Киргизія). Найбільшого розвитку досягло Б. у вересні — жовтні 1919, коли об'єднані озброєні сили ферганських басмачів і куркульської армії захопили Ош, Джалал-Абад, блокували андижан і стали загрожувати Фергані. Радянські війська Туркфронта (командуючий М. Ст Фрунзе) на початок березня 1920 розгромили куркульсько-басмацьку армію. Велику допомогу народам Середньої Азії в боротьбі за Радянську владу і ліквідацію Б. надала створена в жовтні 1919 Комісія Туркестану ВЦИК і СНК(Рада Народних Комісарів) РСФСР (М. Ст Фрунзе, Ст Ст Куйбишев, Я. Е. Рудзутак і ін.).
Влітку і осінню 1920 у Фергані знову почастішали нальоти басмачів (ватажок Курширмат). В кінці 1920 долинна частина Фергани була очищена від басмачів. До квітня 1921 у Фергані залишалося до 7 тис. басмачів, в Бухарі близько 7 тис. і в Хиве 1 тис. У жовтні 1921 до Бухари прибув колишній військовий міністр Туреччини Енвер-орючи, що відстоював гасло об'єднання всіх народів, що сповідають іслам, в єдину середньоазіатську мусульманську державу. Йому удалося об'єднати розрізнені банди басмачів в армію (близько 16 тис. чіл.), яка навесні 1922 захопила значну частину території Бухарської народної радянської республіки .
Радянський уряд і ЦК РКП (б) прийняли рішучі заходи по ліквідації басмацької армії Енвер-паші. Велику допомогу в боротьбі з Би. регулярним частинам Червоної Армії надали загони дехканськой самооборони, добровільної міліції, національної частини Червоної Армії. У червні 1922 бандам Енвера був завданий рішучого удару, в середині липня був звільнений Дюшамбе; у серпні в одній з сутичок убитий Енвер. До кінця 1922 основних сили басмачів у Фергані і Хорезме були розгромлені. Проте реакційні круги Афганістану, Китаю і Ірану дозволяли ховатися на території своїх держав залишкам розбитих басмацьких зграй, допомагали їм поповнюватися людьми, озброюватися і знов вторгатися на територію радянської Середньої Азії. Найдовше удалося протриматися бандам басмачів Ібрагим-бека в Бухарі і Джунаїд-хана в Хорезме. Банда Джунаїд-хана була ліквідована на початку 1924; зграї Ібрагим-бека (близько 4 тис. чіл.) разгромленни в 1926. У 1929 і початку 30-х рр. загони басмачів знов проникли з-за кордону і намагалися зірвати колективізацію сільського господарства в Середній Азії, але були ліквідовані.
Би. заподіяло величезний збиток народному господарству Середньої Азії. Особливо це відбилося на бавовництві: у 1913 в Туркестані під бавовною було зайнято 422,7 тис. десятини, в 1920 лише 87,6 тис. десятини. Поголів'я худоби за ці роки зменшилося більш ніж на 50%. Басмачами були знищені тисячі дехкан за підтримку Радянської влади. Лише у Ферганської області в 1917—23 населення скоротилося на 1 / 3 . Керівники Б., використовуючи складну військово-політичну обстановку в Середній Азії, темноту і релігійний фанатизм дехканських мас, привернули на свій бік частину трудового населення. Імперіалісти багатьох країн забезпечували Б. всім необхідним (зброєю, продовольством, грошима).
Радянська влада в боротьбі з Би. поєднувала військові дії, економічні заходи і політичну роботу. Велику роль в ліквідації Б. зіграло здійснення в Середній Азії ленінських принципів національної політики, а також заходи партії по підйому трудового дехканського господарства (податкові пільги, розвиток торгівлі, земляно-водна реформа і т.д.).
Важливу роль в розгромі Б. грали комуністичні організації (Ташкентська, Андіжанськая, Кизилкийськая, Наманган, Самаркандська). Командуючими військами у Фергані були І. Р. Брегадзе, Н. А. Веревкин-Рохальський, А. П. Соколів, А. І. Тодорський і ін. У боях з басмачами відрізнилися радянські частини і підрозділи під командуванням До. Аліханова, До. Е. Андерсона, С. М. Будьонного, Е. Ф. Кужелло, А. Кулієва, М. До. Льовандовського, Я. А. Мелькумова, Ст Д. Соколовського, Н. Д. Томіна і др.; з місцевих національних підрозділів — добровольчі загони Ю. Ахунбабаєва, Д. Закирова, А. Осмонбекова, До. Сардарова, А. Сариєва, А. Сулайманова, А. Уразбекова, А. Ярмухамедова і ін.
Літ.: Ленін Ст І., Про Середню Азію і Казахстан, Таш., 1960; М. В. Фрунзе на фронтах громадянської війни. Сб. документів, М., 1941; Громадянська війна, т. 3 (Матеріали по історії ферганського басмацтва і бойових операцій в Бухарі), М., 1924: Іноземна військова інтервенція і громадянська війна в Середній Азії і Казахстані. [Документи і матеріали], т. 1 (травень 1918 — сент.(вересень) 1919), т. 2 (сент. 1919 — дек.(грудень) 1920), А.-А., 1963-64; Іркаєв М., Історія громадянської війни в Таджикистані, Душанбе, 1963; Історія громадянської війни в узбекистані, т. 1, Таш., 1964; Шамагдієв Ш. А., Нариси історії громадянської війни у Ферганській долині, Таш., 1961; Мелькумов Я. А., Туркестанци. [Спогади], М., 1960; Etherton P. Т., In the heart of Asia, L., 1925; Bailey F. М., Mission to Tashkent, L., 1946.
