Арабістика, комплекс гуманітарних наук, що вивчають історію, економіку, мову і культуру арабських народів. Термін «А.» виник в Європі в новий час. Першими найважливішими джерелами для А. були багаточисельні вигадування арабоязичних авторів, що містять матеріали по географії, історії, мусульманському праву, етнографії арабів, біографії державних діячів, діячів релігії і культури, матеріали по історії нар.(народний) рухів. У Зап. Європі А. зародилася в кон. 16 ст У 17—18 вв.(століття) її основними центрами стали Рим, Париж, Лейден. Інтерес до арабських країн в той період стимулювався головним чином розвитком торгівельних і дипломатичних стосунків зі Сходом, практичними завданнями місіонерської пропаганди. А. була тісно пов'язана з богослів'ям; арабська мова вивчалася для тлумачення мусульманського священного писання — Корану.
На початку 17 ст арабською граматикою голландського філолога Т. Ерпеніуса було покладене початок арабської філології в Європі. Уривчасті відомості по арабській історії і історичній географії, зібрані в західноєвропейській А. у 17 ст, були у той час підсумовані англійським сходознавцем Е. Пококком і французьким Би. д''Ербело. У 18 ст німецький арабіст І. Я. Рейське виступив за розрив А. з теологією, за вивчення історії і культури народів Сходу як частини усесвітньої історії і світової культури.
Колоніальна політика західноєвропейських держав стимулювала в 19 ст подальший розвиток А. Отлічительнимі межами А. були: інтерес переважно до середньовіччя, переважання філологічних інтересів над історіко-економічнімі.
В 19 — початку 20 вв.(століття) крупні успіхи були досягнуті в області граматики — Сильвестр де Саси (Франція), К. Каспарі (Норвегія), У. Райт (Великобританія), Р. Флейшер, Т. Нельдеке, К. Броккельман (Німеччина); лексикографія — Я. Голіус (Голландія), Р. Фрейтаг, Х. Вер (Німеччина), Е. Лейн (Великобританія), Ж. Бело (Франція); частково літературознавства — Броккельман, І. Гольдциер (Угорщина), Р. Николсон (Великобританія). Початок арабської філології в Росії був покладений виходом в світ (1827) арабської граматики і хрестоматії А. Ст Болдирева. Важливу роль в розвитку русявий.(російський) А. зіграли праці Ст Р. Розена .
Успіхи арабської філології створили умови для тієї, що отримала широкий розвиток в 19 — початку 20 вв.(століття) публікації арабських середньовічних джерел, що зберігаються в рукописних фондах Європи, а також країн Сходу. Публікацією, а частково і перекладами арабських історіко-географічніх праць європейськими мовами в 19—20 вв.(століття) займалися багато арабістів Німеччини (І. Я. Рейське, Ф. Вюстенфельд, Т. Нельдеке, Ю. Вельхаузен), Франції (Е. Катрмер, Же. Т. Рено і ін.), Голландії (Р. Дозі, М. Я. де Гуе, М. Т. Хаутсма), Англії (Д. Марголіус і ін.), Австрії (А. Шпренгер, А. Кремер), Італії (І. Гвіді, Л. Каетані), Іспанії (Ф. Кодера, Х. Рібера). У Росії, де видання і переведення вигадувань арабських авторів були пов'язані також з пошуками арабських джерел по історії країни, А. розвивали Х. Д. Френ, Ст Ф. Гиргас, Ст Р. Тізенгаузен, А. Я. Гаркаві, Н. А. Мідників, А. А. Васильев, Д. А. Хвольсон, П. С. Савельев.
Публікація джерел підготувала базу для історичних досліджень 19 — почала 20 вв.(століття) На початку 19 ст вони представляли в основному переказ арабських літописів. З середини 19 ст з'являються дослідження, засновані на критичному аналізі джерел (роботи Шпренгера, Дозі, Кремера, серія монографій Гольдциера, Нельдеке і Вельхаузена). Методологія істориків 19 — нач. 20 вв.(століття) зумовила їх переважний інтерес до проблем релігії, держави і права; вони оцінювали іслам як основний чинник, що визначав розвиток суспільного життя і культури арабів. Ці погляди знайшли віддзеркалення і в 1-м-коді виданні колективної праці «Енциклопедія ісламу» (Лейден, 1908—38, на англ.(англійський), франц.(французький), йому.(німецький), тур.(турецький) мовах). Проблеми суспільно-економічного розвитку арабських країн стали порівняно повно освітлювати лише в А. новітнього часу. Серед зарубіжних арабістів цими проблемами займалися французькі сходознавці Ж. Соваже. Е. Льові-провансаль, До. Каен, німецькі, — К. Беккер і ін., англійські, — Д. Деннет, Би. Люіс, Р. А. Р. Гибб, ізраїльські, — А. Поляк, Д. Айалон і ін. Соціально-економічна і політична історія арабських країн в новий і новітній час розроблялася До. А. Налліно, Е. Росси (Італія), Г. Кампфмейером (Німеччина), Ч. Адамсом, Дж. Хейворт-Денном, Ш. Іссаві (США), А. Хаурані, С. Лонгріггом (Великобританія), Ж. Берком (Франція) і ін. У відомій мірі ці нові тенденції відбилися в 2-м-коді виданні «Енциклопедії ісламу» (видається з 1954 в Лейдене — Парижі; у 1969 вийшов 55—56-й випуск 3-го т.). З кінця 30-х рр. почали публікуватися звідні праці по середньовічній історії арабів — Ф. Хитті (США), До. Броккельмана. У новітній час серед арабістів-філологів посилився інтерес до сучасної арабської літератури і сучасному арабському літ.(літературний) мові.
Велике значення для розвитку А. набувають праць арабських авторів (філологів, істориків, соціологів і ін.). Сучасна арабська історіографія (Рашид аль-Барраві, Абдаррахман Ар-рафії, Мухаммед Сабрі, Джавад Або, Ібрахим Абдо, Р. Хурі, аш-Шафії, Каміл Айад і ін.) ворожа колонізаторському духу, властивому ряду робіт представників європейською і американською буржуазною А.
Основи радянської А. були закладені І. Ю. Крачковським, Ст Ст Бартольдом, А. Е. Кримським . Сов. А., сприйнявши кращі традиції дореволюційної російської А., відкрила новий етап в її розвитку. Поступово відбувалася диференціація економічних, історичних, і філологічних досліджень, посилювався інтерес до сучасних проблем, новою і новітній історії арабських країн. Радянські учені, грунтуючись на марксистській методології, досліджують древню історію Юж. Аравії; проблеми генезису арабського феод.(феодальний) суспільства і історії ісламу (Е. А. Беляєв, Н. Ст Пігульовськая, А. Ю. Якубовський, І. П. Петрушевський і ін.); історію культури і суспільної думки арабів в середні віки і новий час. Велика увага приділяється розвитку капіталізму в колоніальних умовах і національно-визвольному руху в арабських країнах (А. М. Шамі, Х. І. Кильберг, А. М. Голдобін, Л. Н. Казанів, Р. І. Мірський, С. Р. Смирнов, Н. А. Іванов, Р. Р. Ланда, Н. С. Луцкая і ін.). Узагальнювальна праця по новій історії арабських країн створена Ст Би. Луцьким (посмертне 2 видання). У роботах ряду сов.(радянський) арабістів освітлюють: соціальна структура арабського суспільства, соціальні перетворення в арабських країнах, розвиток політичному життю і ідеології. Радянські арабісти продовжували традицію видання і переведень арабських пам'ятників середньовіччя (Крачковський, М. А. Салье, А. П. Ковалевський, Т. А. Шумовський, П. Р. Булгаков, П. А. Грязневіч, А. Б. Халідов і ін.), дослідження арабської нумізматики, епіграфіки (Ст А. Крачковськая), арабських джерел по історії народів Закавказзі і Кавказу (Р. Ст Церетелі, З. М. Буніятов). Радянськими арабістами-літературознавцями створені праці по класичній арабській літературі (Крачковський, Ст І. Беляєв, І. М. Фільштінський) і сучасній арабській прозі (Крачковський, До. Ст Оде-Васильева, А. А. Долініна, Д. І. Юсупов і ін.). По мовознавству опублікована граматики арабської мови Н. Би. Юшманова, синтаксис Д. Ст Семенова, словники Х. К. Баранова (1957), Г. Ш. Шарбатова (1964), В. М. Борісова (1967), праці по історії і структурі класичної і сучасної арабської мови (Я. С. Віленчик, Церетелі, Би. М. Грандові, А. С. Лекиашвілі А. А. Ковальов, Шарбатов, Ю. Н. Завадовський і ін.). У 30—60-і рр. Церетелі і І. Н. Вінников опублікували монографії про мову радянських середньоазіатських арабів.
Роботи вчених зарубіжних соціалістичних країн, у тому числі дослідження польських арабістів Т, Льовіцкого, Т. Ковальського, Л. Хиршовіча, чехословацьких, — І. Хрбека і ін., внесли важливий вклад до вивчення арабських джерел, історії народного рухів в арабських країнах в середні віки, а також сучасних проблем.
Проблеми А. розробляються в інституті сходознавства в Москві і його ленінградському відділенні, інституті Африки, інститутах етнографії, філософії АН(Академія наук) СРСР, у востоковедних інститутах АН(Академія наук) Азербайджану, Грузії, Вірменії, узбекистану, Таджикистану. Підготовка арабістів проводиться в інституті східних мов при МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова), на східному факультеті БРЕШУ(Ленінградський державний університет імені А. А. Жданова), в університетах Баку, Ташкента, Тбілісі, Душанбе, Єревану. Проблеми радянської А. освітлюють в журналах «Народи Азії і Африки», «Азія і Африка сьогодні», у виданнях «Палестинська збірка», «Семітські мови» і деяких інших періодичних виданнях.
За кордоном А. займаються в університетах Лейдена, Парижа, Оксфорда, Кембріджа, Галле, Праги, Риму, Каїра, дамаску, Бейрута, Багдада Алжіру, Тунісу, Рабату, Хартума, Хайдарабада; крім того — в інституті вищих арабських знань при Лізі арабських країн (Каїр), інституті ісламознавства (Багдад), Школі східних і африканських штудій (Лондон), Школі живих східних мов (Париж) і в інших. наукових центрах.
Видання, в яких освітлюють питання А.: «Arabica» (Leiden — P., 1954—; «Journal of Economic and Social History of the Orient» (Leiden, 1957—); «Oriente moderno» (Roma, 1920—); «Le monde oriental» (Uppsala, 1906—32); «Revue des études islamiques» (P., 1927—52); «Mitteilungen des Seminars für orientalische Sprachen. Westasiatische Studien» (B., 1898—1938): «Journal Asiatique» (P., 1822—): «The Middle East Journal» (Wash., 1946—); «Bulletin of the school of oriental and American studies» (1.., 1917—); «Revue Africaine» (Alger, 1856—); «Маджаллаталь-Маджма аль-ільмі аль-арабі» (Журнал Арабської АН(Академія наук); Дамаск, 1921—); «Revue de l''institut des manuscrits arabes» (Le Caire, 1955—); «IBLA. Revue de I''lnstitut des Belles Lettres Arabes» (Tunis, 1938—); «Novе orient» (Praha, 1946—); «Rocznik orientalistyczny» (Warsz., 1914—).
Літ: Бартольд Ст Ст, Історія вивчення Сходу в Європі і Росії, 2 видавництва, Л., 1925; Крачковський І. Ю., Нариси по історії російської арабістики, Ізбр. соч.(вигадування), т. 5, М.— Л., 1958; Шарбатов Р. Ш., Арабістика в СРСР (1917 — 1959). Філологія М., 1959; його ж, (Sharbatov), Arabic studies, Moscow, 1967: Лунін Би. Ст, З історії російського сходознавства і археології в Туркестані, Таш., 1958; Сходознавство в Ленінградському університеті, «Уч. зап.(західний) БРЕШУ(Ленінградський державний університет імені А. А. Жданова), сірок.(середина) сходознавських наук», 1960 № 296, ст 13; Данциг Би. М., Вивчення Близького Сходу в Росії, М., 1968; Смілянськая І. М., Вивчення в Радянському Союзі історії арабських країн нового часу, «Народи Азії і Африки», 1968 № 3; її ж (Smilyanskaya), History and economy of the Arab countries, Moscow. 1967; Ірисів А., Тошкентда арабшунослік, Тошкент, 1964; Dugat G., Histoire des orientalistes de l''europe du XII au XIX sičсle, t. 1—2, P., 1868— 1870: Arabiya, langue et littérature arabes, Encyclopédie de l''islam, nouv. éd., t. 1, LEYDEN—P., 1960; Lewis B., British contributions to Arabic studies, L., [1941]: Arberry A. J., British orientalists, L., 1943; Fьськ J., Die arabischen Studien in Europa, Lpz., 1955; Rosenthal F., A history of Muslim historiography, Leiden, 1952; Historians of the Middle East. ed. by B. Lewis and P. М. Holt, L., 1962.
Розділ статті по історії складений по ст. В . Би . Луцького з Радянської історичної енциклопедії. Автор філологічної частини — Г . Ш . Шарбатов .
