Алкоголізм, захворювання, що викликається систематичним вживанням спиртних напоїв, характеризується потягом до них, приводить до психічних і фізичних розладів і порушує соціальні стосунки особи, страждаючої цим захворюванням.
Вперше термін «А.» був застосований в 1849 шведською лікаркою і громадським діячем М. Гуссом (Хусс; М. Huss) для позначення сукупності хворобливих змін, що відбуваються в організмі під впливом вживання спиртних напоїв. У сучасному розумінні біологічне і медичне значення терміну «А.» невіддільно від його соціального вмісту. Проте не слід ототожнювати між пияцтвом (надмірним вжитком спиртних напоїв), як формою антигромадської поведінки, і А., як хворобою. Пияцтво породжує А., але не є хворобою. А. характеризується певними ознаками, які відрізняють його від т.з. «звичного», або «побутового», пияцтва.
Отруєння алкоголем, що міститься в спиртних напоях, а також в рідинах побутового і технічного призначення, гостра алкогольна інтоксикація, характеризується ослабінням основних нервових процесів і раніше всього гальмування, що робить вирішальний вплив на правильність поведінки людини, його мислення і мову. Цим визначається і виникнення порушення здатності засвоювати зовнішні враження, переробляти їх в своїх думках і закріплювати в пам'яті. У початковій стадії алкогольного сп'яніння власні сили і працездатність здаються п'яному підвищеними, хоча рядом експериментальних досліджень встановлено, що навіть самі незначні кількості алкоголю помітно знижують здібність людини до фізичної і розумової роботи. Вистави втрачають ясність і гостроту; якнайтонші деталі і стосунки між ними вислизають від уваги; швидше настає стомлення. Погляд на спиртних напої як на зміцнюючий засіб для слабких і недостатньо працездатних людей в корені неправильний.
Страждають також і інші сторони психічної діяльності, перш за все вольова сфера. Спочатку з'являється легка збудливість з випаданням тонких фізіологічних механізмів, які в повсякденному житті постійно і з великою точністю регулюють поведінку людини і окремі вчинки. Сп'янілий стає беззаботнєє, беспечнєє, говорить і діє розв'язніше і менш обачно. При подальшому розвитку сп'яніння добросердя, підвищене самопочуття, безтурботний, веселий, веселковий настрій змінялися дратівливістю, нетактовністю, розбещеністю, грубістю, вибухами гніву, що супроводиться інколи суспільно небезпечними діями. Потім мова стає невиразною, з'являються порушення координації, хистка хода. При важкому сп'янінні услід за цим розвиваються апатія, сонливість з подальшою втратою спогади того, що стався (амнезія). При вживанні великих доз алкоголю може настати наркотичне сп'яніння, яке характеризують глибокий сон, ослабіння сухожильних, шкіряних і інших рефлексів; можливі загрозливі життя гостре падіння сердечної діяльності і порушення дихання. Систематичне зловживання алкоголем приводить до стійких порушень, складовим картину хронічного А.
Хронічний симптом А. Характерний — хвороблива потреба в алкоголі, потяг до нього і виникнення безпосередньо після періодів надмірного пияцтва похмільного синдрому (синдром видалення, синдром абстинента). Похмільний синдром виражається розладом настрою (пригніченість, тужливість, настороженість, тривога). Хворому незрідка здається, що на нього всі дивляться з презирством, засуджують за пияцтво; він схильний до самоосуду. Пізніше виникають розлади сну: сон настає насилу, поверхневий, не освіжаючий, з неприємними за змістом сновидіннями. Пітливість і тремтіння рук настільки сильні, що заважають роботі. Всі ці явища зникають або лагідніють після прийому хоч би невеликих доз алкоголю — «похмелилося». Ця особливість А. дає підставу розглядати його як форму наркоманії . Проте синдром похмілля відрізняється відомою своєрідністю від реакції на видалення інших наркотиків і тому віднесення А. до наркоманіям в ряду учених (наприклад, Комітет експертів Усесвітньої організації охорони здоров'я) викликає заперечення. Серед інших ознак А. — зміна толерантності (витривалості) організму до алкоголю (щоб викликати стан сп'яніння, потрібні всі великі дози алкоголю) і втрата відчуття контролю над кількістю спиртних напоїв, що поглинаються. Інші ранні ознаки А. зустрічаються з меншою постійністю.
У міру розвитку А. відбуваються стійкі і прогресуючі зміни у всьому організмі. З А. часто зв'язаний розвиток хронічного гастриту з пониженням вмісту соляної кислоти в шлунковому соку, цирозу печінки, при якому її функціональні елементи заміщаються жиром. Циррози печінки, що розвинулися як наслідок інших захворювань, при А. набувають злоякісної течії. А. сприяє швидшому розвитку і злоякісному перебігу судинних захворювань, наприклад гіпертонічній хворобі. В результаті А. порушується засвоєння вітамінів, чому передчасно з'являються зморшки, ламаються нігті, випадають зуби, волосся; шкіра втрачає свою еластичність і набуває землистого забарвлення.
Найбільш різкий вплив робить алкоголь на нервову систему. З пов'язаних з А. захворювань частіше зустрічається алкогольний поліневрит (множинне запалення нервів), який виявляється розладами чутливості, а надалі — паралічами периферичних нервів алкогольні енцефалопатії (захворювання головного мозку). До важких ускладнень хронічного А. відносяться і алкогольні психози . У всіх випадках А. вабить стійке і прогресуюче зниження розумових здібностей і зміни особі — огрубіння, ослабіння затримуючих впливів, що приводить до систематичного порушення норм поведінки, а незрідка і до злочину. При обробці матеріалів закінчених кримінальних справ встановлено, що 66,5% обстежених зробили вбивства в стані сп'яніння (А. Герцензон, 1966).
В розвитку А. спадковості і конституціональному чиннику надається відносно невелике значення — лише як неспецифічній «нестійкій» до спокус пияцтва, що за відомих умов може привести к А. Велику роль А. батьків грає як чинник середовища — діти, що є з раннього віку свідками систематичного пияцтва, незрідка починають наслідувати діям дорослих, а інколи піддаються їх прямому впливу. А. батьків украй важко відбивається на душевній рівновазі дітей, на формуванні їх особи.
З А. зв'язано зростання травматизму. Порушення під впливом алкоголю рівноваги тіла, координації рухів, ясності сприйняття що оточує обумовлює частоту серед алкоголіків нещасних випадків, що приводять до непрацездатності. За даними Центрального інституту травматології і ортопедії, в Москві близько 20% побутових і 46% вуличних травм пов'язано з А. Прі сучасній техніці, що вимагає кмітливості, чіткості і узгодженості рухів, люди, що працюють в стані сп'яніння, виводять з ладу устаткування, допускають брак, часто алкогольне сп'яніння є причиною катастроф і нещасних випадків. У США втрата працездатності алкоголіками, за офіційними даними, обчислюється в 30 млн. робочих днів в рік; щорік реєструється 400 тис. травм, пов'язаних з А.
Боротьба з А. Запрещеніє виробництва і продажу спиртних напоїв, те, що законодавчо здійснювалося в США (до 1933), в Ісландії, Фінляндії і ін., не привело до мети. У Бельгії, Франції, Норвегії і ін. в різний час вводилися заборонні закони на напої певної фортеці. У Швеції в 1865 була застосована т.з. Готенбургськая система, яка пізніше з видозмінами введена в ін. скандінавських країнах. Згідно цій системі, продаж спиртних напоїв вирішувався лише одночасно з гарячою їжею, а ресторатор отримував дохід лише від продажу харчових продуктів. З 1919 замість Готенбургськой була введена карткова система (т.з. система Братта), що обмежувала вжиток сім'єю спиртних напоїв в 4 л в місяць. У 1955—57 система Братта поступово відмерла, а урядовий орган — «шведський департамент тверезості» фактично був зведений на положення статистичної установи.
В Росії заборона виробництва і продажу спиртних напоїв була введена в 1914 і продовжувало діяти до 1925. Проте заборонні заходи привели до того, що, в обхід закону, замість вина і горілки, очищених від сивушних масел, стали вживати різні сурогати («самогон», «сивуха» і тому подібне), що надають ще шкідливішу дію на організм.
В радянському суспільстві А. розглядається як зло, боротьба з яким ведеться зусиллями державних, партійних, профспілкових, комсомольських організацій і органів охорони здоров'я. Велике значення надається заходам суспільної дії, підвищенню культурного рівня населення, подоланню т.з. «алкогольних традицій», що роблять вплив на молодь. У соціалістичних країнах профілактика А. серед підростаючого покоління здійснюється як законодавчо (наприклад, закон про судову відповідальність за спаювання неповнолітніх в ПНР(Польська Народна Республіка)), так і виховною роботою.
Радянське кримінальне право встановлює, що особа, що скоїла злочин в стані сп'яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності (наприклад, УК(Кримінальний кодекс) РРФСР, ст. 12). Більш того, здійснення в стані сп'яніння злочину, пов'язаного з джерелом підвищеної небезпеки (наприклад водієм автомашини), розглядається як обставина, обтяжлива відповідальність (УК РРФСР, ст. 39).
Законодавство ряду союзних республік (наприклад, Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 8 квітня 1967) передбачає спеціальні заходи по боротьбі з А. Злостниє п'яниці (алкоголіки), що ухиляються від добровільного лікування або продовжують п'янствувати після лікування, порушують трудову дисципліну, громадський порядок і правила соціалістичного гуртожитку, не дивлячись на прийнятих відносно їх міри суспільні або адміністративні дії, підлягають напряму в лікувально-трудові профілакторії для примусового лікування і трудового перевиховання на 1—2 р. Напрям на таке лікування, здійснюване народним судом (районним або міським), судимості не вабить.
Лікування А. здійснюється як в стаціонарах, так і в позалікарняних умовах. У спеціалізованих лікувальних установах СРСР і ін. соціалістичних країн створений лікувально-трудовий режим. На першому етапі лікування усувають розладу сну, настрою і ін. обтяжливі для хворого явища. Потім застосовують заходи для подолання потягу хворого до алкоголю: вироблення негативного рефлексу на прийом алкоголю (введення спиртних напоїв у поєднанні з блювотними засобами), введення сенсибілізірующих (що підвищують чутливість) до алкоголю засобів з метою викликати відразу до алкоголю, психотерапія, зокрема гіпноз. Останній етап в лікуванні А. — закріплення результатів лікування, запобігання рецидивам — найбільш тривалий. «Підтримуюче» лікування включає вживання фармакологічних засобів і виховних заходів, які проводяться також і з тими, що оточують хворого для обгороджування від шкідливих впливів, що вже одного дня штовхнули його на дорогу А. Ета завдання здійснюється психоневрологічними диспансерами і деякими ін. позалікарняними установами з широким залученням громадськості.
Літ.: Жіслін С.Г., Про алкогольні розлади, Вороніж, 1935; Лукомський І. І., Лікування хронічного алкоголізму, М., 1960; Стрельчук І. Ст, Гостра і хронічна інтоксикація алкоголем, М., 1966; Алкоголізм — дорога до злочину, М., 1966; Сегал Би. М., Алкоголізм, М., 1967.
