Наркоманія (від греч.(грецький) nárke — заціпеніння і манія ), наркоманічеськая залежність (людини від прийому наркотика), захворювання, яке виражається в тому, що життєдіяльність організму підтримується на певному рівні лише за умови постійного прийому наркотичної речовини, і веде до глибокого виснаження фізичних і психічних функцій. Різке припинення прийому наркотика викликає порушення багатьох функцій організму — абстиненцію .
Одін з наочних ознак Н. — неспинний потяг до сп'яніння, ейфорії, що досягається за допомогою прийому наркотичної речовини, що і послужило підставою назві хвороби. З перебігом хвороби здібність до ейфоричних відчуттів (ейфорізірующий ефект) падає і потяг визначається лише потребою в наркотику як необхідній умові відносно задовільного фізичного і психічного стану.
Можливе пристрасть до якого-небудь одній наркотичній речовині — мононаркоманія (морфінізм, героїнізм, кодеїнізм, гашишизм, кокаїнізм, алкоголізм і пр.) або до їх поєднанню — полінаркоманія (опійно-барбітурова, опійно-ноксироновая, алкогольно-барбітурова, опійно-алкогольна і пр.). Зазвичай полінаркоманія виявляється наслідком мононаркоманії: у міру ослабіння ейфоричні відчуття наркоман у пошуках ейфорії починає додавати ін. наркотичний засіб. Результат постійної наркотичної інтоксикації — розлади діяльності багатьох органів і систем організму, різні залежно від вигляду наркотика, що вживається. Особливо тяжкі наслідки спостерігаються при полінаркоманіях. Т. о., навіть при регулярному прийомі необхідної дози наркотика хворого Н. з часом стає непрацездатним, і його стан благополучний лише порівняно з синдромом абстинента.
Оскільки виникнення Н. пов'язано з ейфорізірующим, приємно приголомшуючим або стимулюючим ефектом наркотика, речовини, що не викликають ейфорії, не стають предметом зловживання і не ведуть до розвитку пристрасті. Чим сильніше виражений ейфорізірующий ефект речовини, тим швидше настає формування того, що звикається. Вирішальна умова розвитку Н. — нерозуміння людиною небезпеки прийому наркотиків. У молоді Н. може виникати як результат «експериментування», безрозсудної цікавості. Можливий розвиток Н. унаслідок прийому наркотичних речовин як знеболюючих, снодійних. Крайня обережність необхідна при вживанні наркотичних речовин хворими неврозами психопатіями, алкоголізмом. Небезпека захворіти Н. зростає при емоційній нестійкості, у людей, що не володіють своїми спонуками, психічно незрілих, відкидаючих загальносоціальні норми. Поширенню Н. сприяють неправильне виховання, поганий приклад і тиск хворого мікросоціального середовища, відсутність у людини інтелектуальних і соціально-позитивних установок, недостатність освітньої роботи; особливу роль грають відсутність строгого контролю за виробництвом і вжитком наркотичних речовин в суспільстві, існування так званого чорного ринку.
Н. набули широкого поширення в деяких капіталістичних країнах, зокрема США. У посланні (28.3.1973) президента Р. Никсона конгресу США про боротьбу з Н. відмічено: «Зловживання наркотиками — один з найнебезпечніших і руйнівних чинників, що підривають сьогодні саму основу американського суспільства... Загальне число наркоманів в Сполучених Штатах — людей, які самі важко страждають і заподіюють страждання незліченній безлічі інших, — як і раніше досягає сотень тисяч».
На зловживання наркотичними засобами у всіх суспільствах, у тому числі і первісних, накладалася етична заборона; з появою держави починається боротьба з їх незаконним виробництвом, поширенням, торгівлею, оскільки Н. завдає шкоди не лише хворому, але і суспільству в цілому. Хворий виключається з творчої діяльності, оскільки стає фізичним і психічним інвалідом і його інтереси зосереджені на одному — як дістати чергову порцію наркотичної речовини; зниження психічних функцій, що настає, і ситуація соціального конфлікту, в якій опиняється наркоман (необхідність брехні, протизаконного добування наркотика), ведуть до глибокої етичної деградації особи хворого і злочинній поведінці.
В радянському кримінальному праві передбачена кримінальна відповідальність за поширення наркотиків і ін. дії, сприяючі залученню до їх вживання. Відносно осіб, страждаючих Н., можуть бути застосовані примусові заходи медичного, а також адміністративного характеру. Зокрема, в разі скоєння злочину ці особи підлягають, поряд з кримінальним покаранням, примусовому лікуванню по місцю від'їзду покарання або в спеціальній установі. Вони можуть бути також визнані судом обмежено дієздатними, зі встановленням над ними опікування .
