Джерело підвищеної небезпеки, в праві діяльність, пов'язана з підвищеною небезпекою для тих, що оточують. Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 і Цивільні Кодекси союзних республік містять зразковий перелік І. п. о., відносячи до них транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власників автомобілів. Власниками І. п. о. можуть бути організації і громадяни, в оперативному управлінні або в власності яких знаходяться промислове устаткування, транспортні засоби і тому подібне Крім того, власником І. п. о. вважається організація або громадянин, що хоча і не є його власником або власником на праві оперативного управління, але використовує І. п. о. по інших юридичних підставах (наприклад, за договором оренди, прокату, за дорученням і т. д.). Такий власник І. п. о. відповідає перед потерпілими, як правило, безпосередньо.
На відміну від загального правила, що встановлює цивільно-правову відповідальність за спричинення шкоди лише за наявності провини прічинітеля, відповідальність власника І. п. о. настає і за відсутності провини. Закон не вважає відповідальним лише тих осіб, які доведуть, що шкода виникла унаслідок непереборної сили або наміру потерпілого.
Власник І. п. о., як правило зобов'язаний відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду в повному об'ємі. Виключення з цього правила допускається лише у разі, коли груба недбалість що самого потерпіло сприяла виникненню або збільшенню шкоди. В цьому випадку залежно від міри провини потерпілого (а при провині прічинітеля шкоди — і залежно від міри його провини) розмір відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено.
На працівників підприємства — власника І. п. о., керівників (або що користуються) ними на підставі трудового договору, не може бути покладена відповідальність за спричинення шкоди. Відповідальність несе сам власник І. п. о., який має право пред'явити до працівника вимогу про відшкодування шкоди в порядку і розмірах, передбачених трудовим законодавством (див. Регресний позов ).
