Авторське право, розділ цивільного права, регулюючий правовідносини, пов'язані із створенням і використанням (виданням, виконання, показу і т. д.) творів науки, літератури і мистецтва, тобто результатів творчої діяльності людей в цих областях.
Соціалістичне А. п., виходячи з принципу поєднання особистих і суспільних інтересів забезпечує моральне і матеріальне стимулювання творчих працівників до створення суспільно корисних творів і поширення в масах наукових і культурних цінностей. У СРСР норми А. п. містяться в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, в Цивільному кодексі, в типових авторських договорах, в актах Ради Міністрів СРСР і Рад Міністрів союзних республік, а також відомств СРСР і союзних республік.
Авторові в СРСР належать: право на публікацію, відтворення і поширення творів всіма дозволеними законом способами (тобто без згоди автора і висновку з ним авторського договору використання творів не допускається); право на авторство і авторське ім'я, зокрема на публікацію творів під умовним ім'ям (псевдонімом) або анонімно; право на недоторканість творів що означає, що лише сам автор може вносити до свого твору зміни або дозволяти вносити їх іншим особам. Вся ця правомочність (суб'єктивні А. п.) відноситься до категорії особистих немайнових прав. Крім того, автор має суб'єктивне А. п. на здобуття винагороди за використання творів іншими особами, окрім випадків, прямо вказаних в законі. Перелік випадків, коли на користь суспільства допускається використання творів без згоди автора і без виплати винагороди, включає, зокрема, відтворення опублікованих творів в газетах, кіно, по радіо і телебаченню, передрук виданих творів в певному об'ємі в наукових і критичних роботах, учбових і політіко-просвітніцьких виданнях, переробку в нові, творчо самостійні твори і так далі Не вимагається згоди автора, але виплачується винагорода при публічного виконання виданих творів, випуску опублікованих творів на грамплатівках і ін. В цілях розширення культурного обміну між народами СРСР переклад мовами різних народів СРСР виданих творів вирішується без згоди, але з повідомленням автора (т.з. свобода переведення). Законодавство союзних республік незрідка зберігає за автором право на здобуття гонорару при використанні його творів в переведенні, зокрема в перекладі російською мовою. Права автора зберігаються за ним і у тому випадку, коли твір створений в порядку виконання службового завдання, проте авторська винагорода виплачується понад заробітну плату, лише якщо це спеціально передбачено законодавством (наприклад, за видання підручників і навчальних посібників).
А. п. належить авторові довічно; право на публікацію, відтворення і поширення творів і право на здобуття винагороди переходять по спадку строком на 15 років. Крім того, за спадкоємцями і визначеними громадськими організаціями (наприклад, за Союзом письменників СРСР) закріплюються після смерті автора правомочності по охороні недоторканості твору.
За іноземцями А. п. признається на твори, вперше опубліковані в СРСР або не опубліковані, але такі, що знаходяться на радянській території. Інші твори іноземців можуть охоронятися лише на підставі і в межах увязнених Радянським Союзом з іншими країнами міжнародних угод (наприклад, угода від 17 листопада 1967 з Угорщиною, СП(Збори постанов) СРСР(Союз письменників СРСР), 1967 № 30, стаття 213).
Порушене А. п. може бути захищене позовом про відновлення права (шляхом публікації у пресі про авторство, внесення виправлень і т. д.), про заборону випуску твору в світло або припинення його поширення або про відшкодування збитків, що виникли в результаті порушення А. п., зазвичай у розмірі неотриманого винагороди. Плагіат карається як кримінальний злочин.
А. п. соціалістичних країн, переслідуючи ті ж цілі і грунтуючись на тих же принципах, що і радянське А. п., має свої особливості. Наприклад, А. п. цих країн значно вужчий визначає сферу вільного використання творів і не знає свободи переведення, встановлює триваліші терміни дії А. п. після смерті автора (20—50 років) і так далі
Основна функція буржуазної А. п. — встановлення монополії на збут твору, промовця як товар. Як правило, монополія на поширення і використання твору передається автором підприємцеві (видавцеві, антрепренерові, кинопродюссеру і т. д.). У буржуазному законодавстві особисті майнові права автора займають підлегле місце, їх реальний об'єм у ряді випадків звужений (так, в США не признається право автора на недоторканість твору). У багатьох країнах допускається відчуження монополії (виняткові права) на використання твору тим або іншим способом на весь термін дії А. п. (зазвичай не менше 50 років після смерті автора).
Більшість капіталістичних держав і всі соціалістичні країни Європи (окрім Албанії) забезпечують взаємну охорону А. п. на твори своїх громадян і інші твори, випущені на їх території, за допомогою багатобічних міжнародних конвенцій, з яких найширше застосовуються Берн (1886) і т.з. Усесвітня (1952) конвенції (див. Конвенції міжнародні по охороні авторських прав ).
Літ.: Науково-практичний коментар до ГК(Цивільний кодекс) РРФСР, М., 1966 (розділ IV); Антімонов Ст С., Флейшиц Е. А., Авторське право, М., 1957; Іоффе О. С., Радянське цивільне право, ч. 3, Л., 1965; Серебровський Ст І., Питання радянського авторського права, М., 1956; Цивільне і торгівельне право капіталістичних держав, під ред. До. До. Яїчкова, М., 1966, гл.(глав) XXV.
