Авторитарні теорії, антидемократичний перебіг політичної думки, в основі яких лежить ідея обгрунтування авторитарних, тоталітарних режимів — всевладдя диктату однієї особи або еліти в державі, абсолютній безконтрольності державної влади, політичного безправ'я особи і народу, відсутності демократичної процедури вільного волевиявлення. Термін пов'язаний з тим, що увійшов до 20 ст в загальне вживання поняттям авторитаризм, яким позначаються ворожі демократії політічеськиі теорії і практика. Для всіх А. т. характерне антидемократичне трактування таких чинників і інститутів політичного життя, як форма правління, політичний режим, взаємини влади і підвладних, прав і свобод особи. А. т. властиві також звеличення верховної володарюючої особи і правлячої еліти, заслання на природність панування «кращих» і «сильніших» і нездатність маси до вирішення суспільних і державних справ і розумного користування свободою.
А. т. просліджуються у всій історії політичної думки класового суспільства. На стародавньому світі, наприклад, положення Геракліта про необхідність панування «кращого» над масами, обгрунтування Фрасимахом і Калліклом права «сильного» над слабкими. У новий час авторитарний характер носили теорії, що обгрунтовували абсолютизм . Наприклад, англійський філософ Гоббс (1588—1679), лякаючи альтернативою загальної анархії, обгрунтовував необмежену, абсолютну владу держави по відношенню до підданих. Державна влада монарха, по Гоббсу, єдина, безконтрольна, стоїть над законами; піддані — раби, службовці державі. У німецькій політичній філософії 18—19 вв.(століття) авторитарні ідеї широко використовувалися для апології прусської державності і культу сили.
Політика монополістичного капіталу, посилення політичної реакції, характерне для періоду імперіалізму і особливо загальної кризи капіталізму, звуження соціальної бази політичної влади буржуазії привели до пожвавлення А. т., їх кульмінаційний пункт — ідеологія і практика фашизму. Авторитарне забарвлення носять новітні буржуазні теорії влади «сильної особи».
