Авторитет (йому. Autorität, від латів.(латинський) auctoritas — влада, вплив), в широкому сенсі — загальновизнаний неформальний вплив якої-небудь особи або організації в різних сферах суспільного життя (наприклад, виховання, наука), засноване на знаннях, етичних достоїнствах, досвіді (А. батьків, лікарок і т. д.); у вужчому значенні — одна з форм здійснення влади. Часто говорять про А. закону, якого-небудь правила, соціальною норми, що позначає визнання їх необхідності більшістю людей, на яких поширюється їх дія.
А. виражається в здатності особи або групи осіб (носії А.) направити, не удаючись до примусу, вчинки або думки іншої людини (або людей). Існування А. пов'язано з обмеженістю можливостей людини раціонально оцінювати багато проблем, що виникають перед ним, що пов'язане із складністю самої дійсності. Звідси необхідність того, що повірило тверджень носіїв А. Прі цьому передбачається здатність носія А. в принципі обгрунтувати свої вимоги.
У виробничій, політичній і інших сферах суспільного життя діяльність окремих індивідів багато в чому визначається спеціальними органами і посадовими особами, які приймають рішення і контролюють їх виконання. Це що визнається підлеглими право і є А., що відрізняється таким чином від інших форм здійснення влади, наприклад від свавілля.
Форми, в яких А. втілюється, і сфери його дії залежать від історичних рівнів розвитку суспільства, ідеологічних вистав, що визначають джерела і критерій законності влади. У традиції, що йде від англійського філософа Гоббса (1588 — 1679) і інших утилітаристів, проблема А. виступала у вигляді дилеми «свобода» — «авторитет», причому під останнім розумівся лише А. верховною власті, «суверенний А.». Гоббс бачив в «суверенному А.» єдиний засіб порятунку суспільства від анархії, від «війни всіх проти всіх». Анархісти, навпаки, протиставляли А. повну свободу індивіда від суспільства, автономію особи. Німецький соціолог М. Вебер (1864—1920) запропонував типологію А., по якій А. може грунтуватися або на раціональних установках — формально певній системі правив, що стосуються способів придбання влади і кордонів її вживання; або на традиціях, коли законність порядку витікає з уявлення про нього як про священний і незмінний; або на т.з. «харизмі», коли А. пов'язаний з особистою прихильністю лідерові, наділеному в очах його послідовників винятковими якостями мудрості, героїзму, святості. Такого роду А., по Веберу, властивий пророкам, проповідникам і політичним вождям. Традиція і харизма панували в добуржуазних суспільствах. Раціональний А. затверджується із становленням буржуазного суспільства хоча не зникають і інші види А.
Ф. Енгельс, аналізуючи проблему А., називав погляди анархістів і антіавторітарістов «антисоціальними» і вважав, що «безглуздо... змальовувати принцип авторитету абсолютно поганим, а принцип автономії — абсолютно хорошим» («О авторитеті», див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 18, с. 304). Енгельс обгрунтовував необхідність А. для будь-якого соціального пристрою. «...Ізвестний авторитет яким би чином він не був створений, а з іншого боку відоме підпорядкування, незалежно від якої б то не було громадської організації, обов'язкові для нас за тих матеріальних умов, в яких відбувається виробництво і звернення продуктів» (там же). Енгельс відзначав, що промисловість, транспорт, будь-яка організація не мисліми без А., пануючої волі, представленої або однією особою, або певним органом. При цьому Ф. Енгельс підкреслював, що дія А. повинно бути обмежено лише тими сферами суспільного життя, для яких він необхідний (див. там же). В той же час Маркс і Енгельс рішуче виступали проти «надмірної віри» і «забобонного преклоняння» перед А., проти культу особи (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, там же, т. 37, с. 384 і т. 34, с. 241).
В. І. Ленін відзначав необхідність А., дисципліни під час праці (див. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36, с. 203). Відкидаючи уявну революційність, виступаючу проти всяких А., і казенні А. буржуазної науки і поліцейської політики, Ленін писав, що робочому класу потрібні авторитетні керівники. А. таких керівників, підкреслював Ленін, повинен грунтуватися на великому знанні і досвіді, широкому політичному і науковому кругозорі (див. там же, т. 14, с. 226).
Літ.: Енгельс Ф., [Лист] Лафаргу від 30 дек.(грудень) 1871, Маркс До., Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва т. 33, с. 309; його ж, [Лист] Теодору Куно від 24 янв.(січень) 1872, там же, с. 329; Ленін Ст І., Про авторитет керівника. Сб., М., 1963; Weber М., Gesammelte Au-fsätze zur Social- und Wirtschaftsgeschichte, Tübingen, 1924; Strohal R., Autorität, ihr Wesen und ihre Funktion im Leben der Gemeinschaft, Freiburg — W., 1955; Friedrich С. J. [ed.], Authority, Oxf., 1958.
