Австрійська школа (інколи її називають Віденською), суб'єктивно-психологічний напрям в буржуазній політичній економії. Виникла в Австрії в 80-х рр. 19 ст як реакція на появу 1-го тому «Капіталу» До. Маркса, поширення марксистського економічного учення і зростання революційного робочого руху. А. ш. прагнула протиставити марксизму систему буржуазної теоретичної політекономії, що відповідає новим завданням буржуазної апологетики. Засновником А. ш. був До. Менгер . В кінці 19 і початку 20 вв.(століття) А. ш. очолювали До.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Е. Сакс. У 20-і гг її спадкоємицею стала «молода австрійська школа» представлена Л.Мізесом, Ф.Хайеком, Р. Штіглем, О. Моргенштерном, П. Розенштейн-роданом, Р. Хаберлером, що зіграли згодом видну роль в розвитку сучасної буржуазної політичної економії. Одночасно з А. ш. подібні положення були висунуті і розвинені В. З.Джевонсом і А.Маршаллом в Англії, Л. Вальрасом в Швейцарії і Дж. Би.Кларком і Е. Селігменом в США.
Методологічні принципи А. ш. були сформульовані в книзі До. Менгера «Дослідження про метод суспільних наук і політичної економії особливо» (1883) і в памфлеті «Помилки історизму в німецькій політичній економії» (1884). Система теоретичних поглядів А. ш. викладена в книгах К. Менгера «Підстави політичної економії» (1871), Е. Бем-Баверка «Основи теорії цінності господарських благ» (1886) і «Капітал і прибуток» (1884—1889), Ф. Візера «Про походження і основні закони господарської цінності» (1884) і «Природна цінність» (1889). А. ш. вульгаризувала поняття предмету політичної економії: політекономія повинна вивчати не економічні стосунки людей, а явища економічному життю з точки зору свідомості господарюючого суб'єкта. Все капіталістичне суспільство, на думку теоретиків А. ш., є механічною сукупністю «господарюючих суб'єктів», зв'язаних лише ринковими стосунками. Тому завдання політекономії — вивчати стосунки купівлі-продажу і на їх основі відкривати вічні, природні закони економічного розвитку суспільства. Теоретики А. ш. користувалися антинауковим ідеалістичним суб'єктивно-психологічним методом.
А. ш. розробила теорію граничної корисності благ — суб'єктивно-психологічну теорію цінності і засновану на ній теорію капіталу і відсотка. Основна категорія теорії А. ш. — гранична корисність — розглядається як суб'єктивна корисність граничного екземпляра що задовольняє найменш наполегливу потребу в благу даного роду. Згідно з ученням А. ш., граничною корисністю визначається цінність благ, яка залежить, т. о., від співвідношення запасу цього блага і потреби в нім. Прибічники А. ш. стверджують, що разом із зростанням запасу при даній потребі знижується гранична корисність і, отже, цінність блага, а при зменшенні запасу вони зростають. Т. о., цінність блага нібито залежить від міри насичення потреби в нім. Рівень граничної корисності речі залежить також і від її рідкості. З суб'єктивної цінності (граничній корисності) А. ш. виводить «об'єктивну мінову цінність», з неї — ринкову ціну, яка трактується як рівнодійна суб'єктивних оцінок благ покупцями і продавцями. Цей перехід від суб'єктивних оцінок до реальної ціни — найбільш вразливе місце теорії граничної корисності унаслідок незмірності суб'єктивних відчуттів і їх непорівнянності з об'єктивними вартісними і грошовими величинами. Ні а. ш., ні інші буржуазні школи не знайшли рішень цього основного питання.
Головна модель граничної корисності — «шкала Менгера» — є спробою пояснити місце кожного блага в шкалі полезностей і міра насичення потреби в нім. У цій моделі розрізняються абстрактна корисність різних категорій благ (предмети живлення, одяг, взуття, паливо, прикраси і т. п.) і конкретна корисність кожної одиниці даного роду благ (наприклад, 1-го, 2-го, 3-го і так далі кілограма хліба; 1-й, 2-й, 3-й і так далі пари взуття), причому види потреб розташовуються в низхідному порядку — від важливіших до менш важливим; усередині ж кожного виду благ корисності конкретних одиниць даного блага теж розташовуються в низхідному порядку. Ця модель покликана ілюструвати оптимальний споживчий вибір за принципом рівняння граничних полезностей благ різного роду, але вона не відображає дійсних процесів, що відбуваються на капіталістичному ринку.
Нездатність А. ш. вивести з суб'єктивної цінності ринкову ціну як рівнодійну отримала своє вираження і в моделі ціноутворення Бем-Баверка, побудованій за принципом освіти рівнодійною оцінок різних пар продавців і покупців і що показує, що «висота ринкової ціни обмежується і визначається висотою суб'єктивних оцінок товару двома граничними парами». Модель залишає відкритим основне питання — обумовленість суб'єктивних оцінок і їх відмінностей платоспроможністю покупців і витратами виробництва продавців, т. е. об'єктивними умовами товарного виробництва, в яких ціна визначається не суб'єктивними оцінками, а вартістю товарів. При цьому в ринковій конкуренції, що викликає відхилення ціни від вартості, беруть участь всі покупці і продавці, унаслідок чого ціна тяжіє не до оцінок їх «граничних пар», а до суспільно необхідних витрат праці. Лише в тому випадку, якщо вказані граничні оцінки збігаються з рівнем суспільно необхідних витрат, вони можуть відповідати дійсно ринковим цінам. Як і шкала Менгера, модель Бем-Баверка може ілюструвати індивідуальні мотиви поведінки окремих агентів ринку, але не причини, що викликають ці мотиви. Жодного самостійного значення для теорії ціноутворення обидві цих схем мати не можуть.
Використовуючи суб'ектівно- психологічну теорію цінності, А. ш. висунула буржуазно-апологетичну теорію відсотка і прибутки, що безпосередньо протиставляється марксистському вченню про додаткову вартість. Джерело відсотка убачається в різниці, що виникає між вищою суб'єктивною оцінкою споживчих благ як благ сьогодення і менш високою оцінкою засобів виробництва як благ майбутнього («благ віддаленого порядку»). Праця розглядається як благо майбутнього і тому в кожен даний момент він повинен оплачуватися нижче за цінність його продукту. Т. о. повністю заперечується наявність капіталістичної експлуатації.
Подальшою модифікацією теорії граничної корисності, що отримала розвиток в Англії, США і інших країнах, з'явилося учення в і д. н. граничній продуктивності чинників виробництва, заперечливе створення додаткової вартості працею і що пояснює прибуток «граничною продуктивністю капіталу» (див. Маржіналізм і Продуктивності теорії ) . На основі граничної корисності висувається т.з. теорія добробуту.
А. ш. поклала початок вживанню теорії граничної корисності також в побудові буржуазних концепцій соціалістичної економіки і планерування. Ф. Візер, І. Шумпетер, розглядаючи граничну корисність як чисту економічну логіку і вважаючи її основою для оптимального розподілу ресурсів, намагалися використовувати її для побудови теорії соціалістичного господарства. Австрійський професор А. Шеффле, що виробив схему центрального плануючого органу при соціалізмі, вважав за неможливе вживання в соціалістичній економіці трудової теорії вартості. Ці погляди розвивають в 60-і рр. теоретики т.з. немарксистського соціалізму (Р. Кемпбелл, А. Лернер і ін.), що стверджують, що економічна наука соціалістичних країн повинна перейти на позиції маржіналізма.
