Австрійський спадок, війна за Австрійський спадок, велася між європейськими державами в 1740—48. Згідно Прагматичній санкції 1713, виданою імператором Карлом VI і визнаною більшістю європейських держав, обширні володіння австрійських Габсбургов (Австрія, Чехія, Угорщина, Південні Нідерланди, землі в Італії) повинні були залишатися нероздільними і перейти до його дочки Марії Терезії. Проте після смерті Карла VI (жовтень 1740) Пруссия, Баварія, Саксонія, Іспанія, підтримані Францією, стали сперечатися за спадкові права Марії Терезії; 16 грудня 1740 прусських військ Фрідріха II вторглися до Силезію (Габсбургам, що належала). Франко-пруссько-баварсько-іспанськая коаліція, до якої приєдналися також Саксонія і Пьемонт, прагнула до розділу австрійських володінь і до ослабіння монархії Габсбургськой. Австрію підтримали Англія і Сполучені провінції (Голландська республіка), торгівельні суперники Франції, а пізніше також Росія, стурбована посиленням Пруссії. До головних причин війни поряд з австро-французькимі і англо-французькимі протиріччями (що продовжували загострюватися після війни за Іспанський спадок, 1701—14) відносилися агресивні устремління Пруссії, що посилювалася, її суперництво з Австрією в Центральній Європі.
Основними театрами військових дій були: Центральна Європа (Чехія, Баварія, Саксонія), Австрійські Нідерланди, Північна Італія. Крім того, між Англією, з одного боку, і Францією і Іспанією — з іншою, йшла війна на морі, а також в колоніях (англо-іспанська торгівельна колоніальна війна велася вже з 1739). Початок війни був невдалим для Австрії. Прусські війська вже до січня 1741 зайняли майже всю Силезію. 10 квітня 1741 вони завдали важкої поразки австрійським військам при Мольвіце. Влітку 1741 французька армія маршала Ш. Бель-Іля разом з баварськими і саксонськими військами вторглося до Верхньої Австрії, а потім до Чехії і зайняла в листопаді 1741 Прагу. Баварський курфюрст Карл Альбрехт (ставленик Франції) був оголошений королем Чехії (грудень 1741) і в січні 1742 вибраний імператором «Священної Римської імперії» (Карл VII, 1742—45). Інша французька армія маршала Мельбуа вторглася в Австрійських Нідерланди. У листопаді 1741 іспанці почали бойові дії проти австрійців в Північній Італії. 9 жовтня 1741 Австрія уклало перемир'я з Пруссією (обіцяючи передати їй Нижню Силезію), що дозволило австрійським військам перейти в настання проти баварських військ і зайняти Мюнхен. Проте Пруссія вже в грудні 1741, порушивши перемир'я, відновила військові дії. Її війська вторглися до Чехії; 17 травня 1742 при Чаславе вони розбили австрійців, що змусило Австрію укласти світ Пруссією (28 липня 1742) на умові передачі їй майже всій Силезії (закінчення т.з. 1-ої війни Силезськой 1740—42).
З середини 1742 військова ініціатива перейшла до Австрії і її союзників. Австрійські війська до кінця 1742 витіснили з Чехії баварські для франко війська, добилися успіхів в Італії проти іспанців, а англо-голландська армія 27 червня 1743 отримала перемогу над французами при Деттінгене (на річці Майн). До 1744 правий берег Рейну був очищений від французів, і австро-англійські війська вступили до Ельзас.
Влітку 1744 прусський король Фрідріх II без оголошення війни вторгся до Саксонії (що уклала в 1743 оборонний союз з Австрією) і до Чехії і зайняв Прагу (вересень 1744). 4 червня 1745 він завдав поразки австро-саксонським військам при Гогенфрідеберге, 23 листопада — в Хеннерсдорфа, 15 грудня — в Кессельдорфа (поблизу Дрездена) і 18 грудня зайняв столицю Саксонії Дрезден. Лише опасаючись вступу в війну Росії, що зосередила війська в Курляндії, Фрідріх II уклав 25 грудня Дрезденський світ 1745 з Австрією і Саксонією, по якому Австрія погодилася залишити Силезію Пруссії в обмін на визнання мужа Марії Терезії Франца Стефана Лотарінгського імператором «Священної Римської імперії» (закінчення т.з. 2-ої війни Силезськой 1744—45). Головним театром військових дій останніми роками війни стали Австрійські Нідерланди, де французька армія під командуванням Моріца Саксонського взяла перемоги над австро-англійськимі військами при Фонтенуа (11 травня 1745), Долі (11 жовтня 1746), Лауфельде (2 липня 1747) і захопила ряд фортець (Антверпен, Монс). У 1746—47 до австро-англійської коаліції приєдналася Росія, і в січні 1748 російський корпус вступив до Німеччини. З побоювання виходу російських військ на Рейн Франція погодилася на мирні переговори. По Ахенському світу 1748 Габсбурги зберегли велику частину своїх володінь (Прагматична санкція і права Марії Терезії були визнані), але в той же час бувальщини підтверджені умови світу Дрезденського про перехід більшої частини Силезії до Пруссії. Світ не вирішив протиріч між європейськими державами, з'явившись по суті лише передихом між війною за А. н. і Семирічною війною 1756—63 .
Літ.: Солов'їв С. М., Політика Росії під час війни за Австрійський спадок, «Журнал Міністерства народної освіти», 1867, т. 135 №9; Österreichischer Erbfolgekrieg, 1740—1748, Bd 1—9, W., 1896—1914; Die Kriege Friedrichs des Groben 1740—1763, bearb. von Ritter Hoen, Bd 1, B., 1907; Weil Н., La guerre de la succession d'' Autriche (1740—1748), [v. 1—6], P., 1897—1913.
