Іоан Дунс Худоба (Joannes Duns Scotus) (близько 1266, Макстон, Шотландія, — 8.11.1308, Кельн), середньовічний філософ-схоласт; монах-франциськанец. Вчився в Оксфорді і Парижі. Викладав в університетах Оксфорда, Парижа, Кельна і інших міст. Найбільший представник франциськанського напряму в схоластиці. Учення І. Д. С. протистоїть домініканській схоластиці, що знайшла закінчене вираження в системі Хоми Аквінського . Критикуючи останнього, І. Д. С. ставить основною задачею не інтелект, а волю, не розумове споглядання бога, а єднання з ним через акт волі. Теологія для І. Д. С. — перш за все «практична мудрість», необхідна для «лікування духу». І. Д. С. вважав за неможливе і непотрібно побудова завершеної філософсько-теологічної системи, зокрема раціонально розробленої етики: людські дії визначаються залежно від того чи відповідають вони божій волі; те, що протіворечит їй і не виходить від любові, є гріх. У онтології для І. Д. С. характерно пересування акценту від абстрактно-загального буття до буття індивідуальному як найбільш досконалому. І. Д. С. вводить спеціальне поняття, що характеризує не клас предметів, а дану одиничну, «цю» річ (haec ceitas).
Учення І. Д. С. виразило собою глибоку світоглядну кризу середньовічної культури. Не будучи замкнутою системою, воно відкривало широкі можливості для творчості не стільки на дорогах інтелектуальних побудов, скільки на дорогах містики . З ідей І. Д. С. до певної міри виходили В. Оккам і оккамісти.
Соч.: Opera omnia..., v. 1—civitas Vaticana, 1950; у русявий.(російський) пер.(переведення), у кн.: Антологія світової філософії, т. 1, ч. 2, М., 1969, с. 877—890.
Літ.: Історія філософії, т. 1, М., 1940, с. 474—76; Штекль А., Історія середньовічної філософії, пер.(переведення) [з йому.(німецький)], М., 1912, гл.(глав) 6; Harris C. R. S., Duns Scotus, v. 1—2, L.—Oxf., 1927; Gilson Е., Joan Duns Scot, P., 1952; Copleston Fr. Ch., History of philosophy, v. 2, Oxf., 1965.
