Інфекція
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Інфекція

Інфекція (позднелат. infectio — зараження, від латів.(латинський) inficio — вношу що або шкідливе, заражаю), проникнення патогенного паразита в організм людини або тварини і стан зараженості організму. Поняття І. поширюють також на одноклітинні організми (бактеріофагія); з іншого боку, існує прагнення відмежувати поняття І. від поняття паразитизму і у тому числі інвазії . Упровадившись в організм, збудник І. локалізується в певних органах і тканинах. Так, в процесі еволюції коростявий кліщ пристосувався до паразитування в епітеліальному шарі шкіри, збудник висипного тифу — рикетсії Провацека — в стінці артеріол і кровоносних капілярів, вірус грипу — в слизистій оболонці верхніх дихальних доріг. При впровадженні паразита в організм розвивається складна взаємодія між організмом-паразитом і організмом-носієм — інфекційний процес. Інфекційний процес (динаміка патологічних змін) включає адаптацію збудника до нових умов існування, розмноження збудника, діссемінацию процесу, метастазування, інтоксикацію організму-носія і ін. Інфекційний процес поряд з порушеннями функцій організму-носія і його рефлекторними реакціями складає патогенетичну суть інфекційній хворобі .

  І. виявляється у вигляді гострої або хронічної форми хвороби або носійства інфекції . Виникнення тієї або іншої форми І. залежить, з одного боку, от властивостей збудника: його інфекційності, інвазивності, здатності утворити екзо- і ендотоксини, а також від кількості паразитів, що упровадилися. З іншого боку, велике значення мають стан організму, міру його сприйнятливості або схильності до даної хвороби. Присутність в організмі деяких збудників не супроводиться розвитком патологічного процесу, якщо немає певних додаткових умові. Такі збудники отримали назву умовно патогенних. До них відносяться велика група збудників раневих інфекції, багато видів ешеріхий, вірус герпесу і тому подібне Вони довгий час можуть бессимптомно існувати на поверхні шкіри, слизистих оболонок, в порожнини кишечника, поки травма, переохолодження і тому подібне не дозволять їм проявити свої хвороботворні властивості.

  Джерелом І. служить хворий організм або носій І. Каждой інфекційній хворобі властивий певний механізм передачі. При кишкових інфекційних хворобах (дизентерія, черевний тиф і ін.) збудник виділяється з хворого організму з випорожнюваннями або сечею і потрапляє тим або іншим дорогою в рот здорового. При інфекційних хворобах дихальних доріг збудник виділяється з крапельками слизу при чханні, кашлі, розмові і з вдихуваним повітрям потрапляє до здорового (краплинний механізм передачі). При висипному тифі, малярії, бубонній формі чуми і ряду ін. хвороб збудник передається кровососучим комахами — вошами, комарами, блохами, що паразитували спочатку на хворому, а потім на здоровому організмі. Збудники корости, грибкових захворюванні, венеричних болезней передаються при безпосередньому тісному спілкуванні (контакті) з хворим.

  Знання механізмів передачі І. лежить в основі профілактики інфекційних хвороб.

  Літ.: Мечників І. І., Несприйнятність до інфекційних хвороб, 2 видавництва, М., 1947; Громашевський Л. Ст, Загальна епідеміологія, 4 видавництва, М., 1965, с. 29—45.

  І. І. Елкин.