Ідеологія (від ідея і ...логия ), система поглядів і ідей, в яких усвідомлюються і оцінюються стосунки людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, направленої на закріплення або зміну (розвиток) даних суспільних стосунків. У класовому суспільстві І. завжди носить класовий характер, відображаючи положення даного класу, класові інтереси.
Поняття І. змінювалося і уточнювалося в ході розвитку пізнання. Термін «І.» ввів у вживання французький філософ і економіст Дестют де Траси («Елементи ідеології», 1801). Виходячи з принципу, що наші знання походять з відчуттів, він стверджував, ніби «ідеологія» — вчення про ідеї, досліджуючи загальні принципи і закони виникнення ідей, дозволяє тим самим встановити тверді основи для політики, етики, виховання і так далі В такому ж сенсі про І. писали Ж. Кабаніс і інші пізні представники школи французького матеріалізму і сенсуалізму. У наполеонівській Франції термін «І.» придбав зверхній відтінок. «Ідеологами» стали називати людей, які личили до суспільного життя з точки зору абстрактних принципів і нічого не розуміли в практичних питаннях реальної політики.
К. Маркс і Ф. Енгельс в «Німецькій ідеології» (1845—46) і пізніших роботах під І. розуміли: 1) ідеалістичну концепцію, згідно якої світом є втілення ідей, думок, принципів (І. «...считаєт, що ідеї панують над світом, ідеї і поняття вона вважає визначальними принципами, певні думки — таїнством матеріального світу...» — Соч., 2 видавництва, т. 3, с. 12, прим.(примітка)); 2) відповідний цій концепції тип розумового процесу, коли його суб'єкти — ідеологи, не усвідомлюючи зв'язку своїх побудов з матеріальними інтересами певних класів і, отже, об'єктивних спонукальних сил своєї діяльності, постійно відтворюють ілюзію абсолютної самостійності суспільних ідей (див. Ф. Енгельс, там же, т. 39, с. 83); 3) витікаючий звідси метод підходу до дійсності, що полягає в конструюванні бажаної, але уявної реальності, яка видається за самою дійсність. Ф. Енгельс, критикуючи німецького філософа Е. Дюрінга, писав, що «...філософія дійсності виявляється і тут чистою ідеологією, виведенням дійсності не з неї самої, а з вистави» (там же, т. 20, с. 97). Таким чином, дійсність з'являється в І. у спотвореному, перевернутому вигляді і І. виявляється ілюзорною свідомістю, в якій соціальна реальність, об'єктивні протиріччя і потреби суспільного життя виступають в перетвореній формі. В протилежність цим ідеологічним формам наукова свідомість залишається «...на грунту дійсної історії...» (Маркс До. і Енгельс Ф., там же, т. 3, с. 37). Методи наукового аналізу і критики І. дає матеріалістичне розуміння історії (див. Історичний матеріалізм ), згідно з яким свідомість є усвідомленим буттям і тому повинно пояснюватися з буття людей, їх реального життєвого процесу. І. підкоряється загальним закономірностям суспільної свідомості. Вона володіє не абсолютною, а лише відносною самостійністю.
В розвитку І. накопичується певний запас понять і вистав — розумовий матеріал, і кожна нова І., будучи за змістом віддзеркаленням нових соціальних умов, формою примикає до попередньої І. Поетому в сфері І. існує спадкоємність і вплив нових соціально-економічних умов полягає в тому, що вони визначають напрям і спосіб зміни наявного розумового матеріалу. В той же час, якщо в І. «...люді і їх стосунки виявляються поставленими на голову, немов в камере-обськуре, то і це явище так само виникає з історичного процесу їх життя, - подібно до того як зворотне зображення предмету на сітківці ока виникає з безпосереднього фізичного процесу їх життя» (там же, с. 25). Аналіз реального історичного процесу показує, що ідеологічні ілюзії — не просто випадкові помилки, що І. виконує певні соціальні функції, виробляючи відповідні інтересам того або іншого класу типи мислення і поведінки або навіть програми соціальної дії.
К. Маркс і Ф. Енгельс не застосовували термін «І.» до власної системи переконань, але вони характеризували марксизм як наукову теорію соціалізму, органічно пов'язану з визвольною класовою боротьбою пролетаріату. Поширення марксизму і швидке зростання його впливу на робочий рух привели до нового переосмислення поняття І. у марксистській літературі. В. І. Ленін розширив поняття І., ввівши категорію «наукової І.» і вказавши, що в передуючих марксизму системах І. були наукові елементи, але лише марксизм в справжньому сенсі є науковою ідеологією. Ленін відзначив таку найважливішу особливість марксизму, як з'єднання в теорії вищій і строгішій науковості з революційністю (див. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1, с. 340, прим.(примітка)), витікаючою з наукового аналізу капіталізму, відкриття його скороминущого характеру, пізнання законів і рушійних сил суспільного розвитку, Ленін показав, що в особі марксизму суспільна наука вперше свідомо ставить перед собою завдання сприяти пригноблюваним масам в їх боротьбі, тобто прагне виразити інтереси і практичні завдання класу пригноблюваних за допомогою наукової теорії і вироблених на її основі гасел боротьби — програми, стратегії, тактики, політики. Тим самим марксизм практично виступає як наукова ідеологія. З розробкою концепції наукової І. само розуміння І. стало більш цілісним і завершеним, були узагальнені і методи її аналізу на основі поєднання соціального і гносеологічного підходів. Оскільки І. — духовне явище, то вона повинна оцінюватися в гносеологічних категоріях — як наукова або ненаукова, достеменна або помилкова, правильна або ілюзорна і тому подібне Проте чисто гносеологічний підхід при аналізі і оцінці ідеологічних явищ необхідний, але недостатній. Протистояння науковою і ненауковою І. має і соціальне значення, бо виражає протилежність класових інтересів. У класовому суспільстві І. завжди носить класовий характер і тому характеризується в категоріях соціально-політичних як революційна або реакційна, прогресивна або консервативна, ліберальна або радикальна, інтернаціоналістська або націоналістична і так далі Зв'язок між цими двома рядами оцінок виявляє принцип партійності І., всесторонньо розроблене в працях Ст І. Леніна. Принцип партійності зв'язує пізнання соціальної дійсності з інтересами класу. Він виходить з тієї передумови, що клас прогресивний прагне будувати свою І. на основі повнішого використання об'єктивних знань (наприклад, буржуазія в період її висхідного розвитку). Але ця теза виражає лише загальну тенденцію, яка може сильно видозмінюватися під впливом конкретних історичних умов, особливо в період добуржуазного розвитку. Повністю ця теза виправдовується стосовно робочого класу, суб'єктивні інтереси якого збігаються з об'єктивними потребами суспільного розвитку, роблять його зацікавленим саме в науковій І., у всесторонньому використанні об'єктивного наукового знання для вирішення соціальних проблем, що встають перед ним. Це обставина і виражається в збігу партійного, класового і науково-об'єктивного підходу до дійсності в рамках марксизму-ленінізму.
Наукова соціалістична І. протистоїть реакційною І. буржуазії, що реабілітовуючій і обгрунтовує необхідність збереження і зміцнення капіталізму. У зіткненні цих І. відбивається класова боротьба пролетаріату проти буржуазії, протилежність соціальних систем капіталізму і соціалізму.
Визнання класового характеру І. не означає, що клас в цілому творить свою І. Как теоретично розроблена свідомість класу І. створюється тими його представниками, ідеологами, які, по вираженню Маркса, теоретично приходять до тих же виводів, до яких клас в цілому приходить практично. З умов життя класу стихійно виникає не І., а суспільна психологія даного класу, що створює певний грунт для поширення і засвоєння його І. Распространяясь в суспільстві і пристосовуючись до рівня масової свідомості, І. відповідним чином впливає на нього, впливає на суспільну психологію. Аналізуючи механізм формування і поширення наукової І., Ленін показав, що вона виникає не із стихійного зростання робочого руху, а як результат розвитку науки, культури, прогресивної суспільній думці. Носієм наукової І. є передовий і свідомий авангард революційного робочого класу — його політична партія. Вона вносить наукову І. у маси, в робочий рух. Найважливіше виведення Леніна полягає в тому, що опанування мас наукової І. можливо лише на основі їх власного політичного досвіду, коли вони практично переконуються, що дана І. виражає їх інтереси. Навпаки, реакційна І. панівного експлуататорського класу нав'язується масам системою стосунків і політіко-ідеологічнім апаратом цього класу, засобами масової інформації і так далі Економічно і політично панівний клас природно тримає в своїх руках і засоби духовного виробництва. Тому пануючою І. завжди є І. панівного класу. У експлуататорському суспільстві революційна І. завойовує вплив в гострій боротьбі з пануючими в даному суспільстві ідеями.
В умовах соціалізму пануючу роль грає наукова марксистсько-ленінська І., виступаюча одним з чинників об'єднання всього суспільства довкола робочого класу і його партії на користь зміцнення і подальшого розвитку соціалізму.
І. виступає в різних формах політичних, правових, етичних, релігійних, естетичних і філософських поглядів. У природних науках ідеологічний характер носять філософсько-світоглядні виводи з їх відкриттів, і тому природознавство також є ареною ідеологічної боротьби. Теорії суспільних наук самі виконують ідеологічні функції, оскільки використовуються для вирішення виникаючих соціальних проблем, виходячи з різних ідеологічних установок і орієнтацій.
Буржуазні ідеологи в боротьбі проти наукового комунізму роблять також спроби спростувати марксистсько-ленінське розуміння І. Значительним впливом на Заході користується концепція німецького філософа К. Манхейма («Ідеологія і утопія», 1929), який, запозичуючи в спотвореній формі ідеї марксизму про соціальну обумовленість всякій І., помилково тлумачив положення марксистської критики ілюзорної свідомості. Він виступив із запереченням пізнавальної цінності всякій І., розглядаючи її як сукупність ідей, направлених на збереження існуючого порядку і підтримуваних певною суспільною групою. Твердження про ірраціональності, міфологічному характері всякій І., принципове заперечення самої можливості наукової І., широко використовуються в буржуазній літературі для боротьби проти прогресивних поглядів і перш за все проти марксизму-ленінізму. Продовженням цієї критики І. з'явилася концепція «дєїдеологизациі» (Д. Белл, «Кінець ідеології», 1960), згідно якої сучасні розвинені індустріальні країни Заходу стикаються з проблемами, що вимагають «технічних рішень», а не І., і тому вплив І. нібито поступово сходить нанівець. Проте дійсність спростовує цю концепцію. Після 2-ої світової війни 1939—45 стався різкий занепад впливу фашистської І. у зв'язку з військово-політичним розгромом фашистських держав. Проте реакційні імперіалістичні круги прагнуть відродити цю І. у вигляді різних систем неофашистських поглядів, що включають расизм, шовінізм, антігуманізм, ідеї мілітаризму і тому подібне Характерним як для консервативної, так і для ліберальною буржуазною І. є антикомунізм — головна ідейно-політична зброя імперіалізму. Всілякі антивоєнні, антиімперіалістичні, національно-визвольні рухи супроводяться складними ідеологічними процесами, в яких відбивається антиімперіалістична спрямованість і соціальна природа цих рухів (деякий перебіг «африканського соціалізму», І. «нових лівих» і т. д.).
Марксистсько-ленінська І. протистоїть І. буржуазною і веде з нею непримиренну боротьбу, бо жодного «мирного співіснування» з буржуазною І. бути не може. Марксизм непримиренний до будь-яких спроб ревізії наукової І. як справа, так і «зліва». Боротьба з буржуазною І. і ревізіонізмом в органічному поєднанні з творчим розвитком марксистсько-ленінської теорії складає традицію марксизму-ленінізму. Даючи наукові відповіді на кардинальні проблеми сучасного суспільного розвитку марксистсько-ленінська І. виступає як теоретична основа комуністичного руху, як могутнє знаряддя революційного перетворення світу.
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Німецька ідеологія, Соч., 2 видавництва, т. 3: їх же, Маніфест Комуністичної партії, там же т. 4; Маркс До., Капітал, т. 1, Передмова до 1-го виданню, там же, т. 23 гл.(глав) 1 §4; гл.(глав) 24 § 7; його ж, До критики політичної економії. Передмова, там же, т. 13; його ж, [Лист] Л. Кугельману 11 липня 1868 р., там же, т. 32; Енгельс Ф., Анті-Дюрінг, там же, т.20, його ж, Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії, там же, т. 21; його ж, [Лист] Ф. Мерінгу 14 липня 1893 р., там же, т. 39; Ленін Ст І., Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?, Полн. собр. соч.(вигадування),5 видавництво, т. 1; його ж Що робити?, там же, т. 6, його ж, Лист «Північному Союзу РСДРП», там же: його ж, Матеріалізм і емпіріокритицизм, там же, т. 18; його ж, Три джерела і три складові частини марксизму, там же, т. 23; його ж, Про пролетарську культуру, там же, т. 41: його ж, Про значення войовничого матеріалізму, там же, т, 45; Плеханов Р. Ст, Основні питання марксизму, Вибрані філософські твори, т. 3, М-код, 1957; До 100-ліття з дня народження Ст І. Леніна. Тези ЦК КПРС, М., 1969; Документи Міжнародної наради комуністичних і робочих партій. Москва, 5—17 червня 1969 р., М., 1969; Богданов А., Наука про суспільну свідомість, 3 видавництва, П. — М., 1923; Павлов Т., Теорія віддзеркалення, пер.(переведення) з болг.(болгарський), М., 1949; Келле Ст Же., Ковальзон М. Я., Форми суспільної свідомості, М., 1959; Гак Р. М., Вчення про суспільну свідомість в світлі теорії пізнання, М., 1960; Отрут Ст, Ідеологія як форма духовної діяльності суспільства, Л., 1961; Тугарінов Ст, Теорія цінностей в марксизмі, Л., 1968; Уледов А., Структура суспільної свідомості, М., 1968; Соціологія і ідеологія, М., 1969, розділ 1; Моськвічев Л. Н., Теорія «дєїдеологизациі»: ілюзії і дійсність, М., 1971; Mannheim K., Ideologie und Utopie, 3 Aufl., Fr./M., 1952; Aron R., L’opium des intellectuels, P., 1968; Wiatг I., Czy zmierzch ery ideologii, Warsz., 1966; Hahn Е., Ideologie, Ст, 1969.
