«Статут про управління інородців» 1822, в дореволюційній Росії законодавчий акт, що визначав поряд з «Статутом про сибірських киргизів» систему управління неросійськими народами Сибіру. Складений за участю М. М. Сперанського . Підрозділяв неросійські народи Сибіру («інородців») на «осілих», «кочових» і «бродячих». «Осілі інородці» (головним чином сибірські татари) в правовому відношенні прирівнювалися до русявий.(російський) тягловим станам – міщанам і державним селянам. Управління «бродячими інородцями» (ненці, коряки, юкагири і ін. мисливські народи Північного Сибіру) здійснювали представники родо-племінної верхівки – «князци» і старости. У «кочових інородців» (буряти, якути, евенки, хакаси і ін.) кожен улус або стійбище отримував родове правління, що складалося із старости і 1–2 помічників. Декілька улусів і стійбищ підкорялися чужорідній управі . «Статут» закріплював землі, що знаходилися за кочовими народами, вирішував торгівлю, визначав розмір і способи стягування ясака, поширював на ці народи кримінальне законодавство країни. Створені відповідно до «Статуту» родові управління і інородчеськие управи проіснували до початку 20 ст
Публ.: Полн. собр. законів Російської імперії, т. 38, [СПБ], 1830 № 29126.
